Ах, краще було б не приходити до пам'яті… Той незнайомий не бив більше, а в голові все одно бухало молотом, кололо в потилиці і в скронях, очі наче вилазили з орбіт, у шлунок нібито свинець залили, язик розпух, ледве повертався у смердючій рідині-слині. Обняв обома руками голову. Страшенна млявість і біль охопили все тіло…
Об зуби стукнув якийсь посуд… Відчув запах води і схопив бляшанку, пив теплу, залізисту на смак воду, хотілося пити нескінченно, поки не лопне. У голові трохи прояснилося… А очі ще бачили, як крізь москітну сітку, і Пуол не впізнавав того чоловіка, що термосив його, а тепер поїв водою, хоч і здавалося знайомим його обличчя.
Бляшанку відібрали, брязнули під ноги, Пуола підняли під лікті. З підвалу вивели силоміць, і під стіною на тротуарі він страшенно, до жовтої немочі блював. Коли трохи відпустило і зміг розігнутися, ноги аж підкошувалися від слабості.
Вели його довго, плутано. Час від часу проводир струшував його за барки, щоб очунював скоріше. Потім зав'язали очі і знову вели. Зрозумів: до Чжана, на розправу… Звідкілясь узялося ще трохи сили, зірвав з очей пов'язку і кинувся тікати.
Догнали, сіконули ребром долоні по шиї, і Пуол упав непритомний. Коли прийшов до пам'яті, його знову струсонули, відібрали великого складаного ножа, зав'язали очі.
Перед Чжаном Пуола кинули, наче мішок лахміття або якоїсь дохлятини. Лежав, і не хотілося вставати. Освітлення в кімнаті було слабке, горів тільки в кутку червоний нічник, і Пуол подумав, що це добре, не бачитимуть, яке в нього змучене обличчя. Почув загрозливо-розтягнуте:
— Ну-у-у?
І тоді підхопився на коліна, поповз до покладеної на крісло, у рожевих бинтах Чжанової ноги.
— Я ні в чому не винен… Я хотів як краще!
Чжан штовхнув милицею, її гумовим набалдашником, Пуола в плече — «Сиди там!». А той, що невідступно стояв за його спиною, смикнув назад за друге плече.
— Розказуй… — Голос у Чжана був такий, що сподіватися на милість було даремно.
Розказував, збивався, знову починав спочатку, не забув похвалити себе за хитрість: розкусив поліцейських агентів! І отак обдурив!
— Так, це все чудово… Чоловік дійшов куди треба… Тільки не той, що з рожевою косинкою.
Пуол почув це, і йому знову стало погано аж до нудоти.
— Чудо-о-во, що ти проявив винахідливість та обачність. І чудово, що послали тебе пустити сищиків по фальшивому сліду. А для справжньої справи ти не підходиш: довірив сторонній людині пароль, довірив секрети. Уяви, чим могло б усе закінчитися, якби і справді йшло так, як розігралося? Ти начебто урятував себе для подальшого діла, а по суті — продав це діло, тремтячи за свою шкуру. Що заслуговує така людина?
– Смерть! — коротко кинув із-за спини Пуола той чоловік, який привів його сюди і зараз стояв як охоронець.
Пуол з жахом оглянувся на нього. Цього разу його обличчя здалося ще більше знайомим. І голос знайомий! Десь зустрічалася ця людина на дорозі. Але де?
— Передоручивши свою справу першому стрічному, ти почав виробляти фокуси, чогось лазив на покрівлі, на горища, бігав по сходах… — як обвинувач, що виносить присуд, карбував Чжан.
— Я замітав сліди… Можливо, могли і за мною стежити.
— Стежили. Ти привів «хвіст» до самої квартири, розкрив явку.
— Не може цього бути! — затремтів Пуол усім тілом, з очей сипонули сльози. — Дайте… води!
Охоронець підійшов до вікна, налив там склянку води, подав. Пуол жадібно її випив — текло по бороді, по шиї. Поставив склянку на столик.
— Так воно і є, — сказав охоронець. — Я стежив і за тобою і за тим, хто стежить за тобою від самого порту.
— Не може цього бути! Не може бути. Я оглядався!..
— Може. «Коралі для вашої кралі! Чорний корал!» Пам'ятаєш?
Пуол заридав.
— Що заслуговує людина, яка приводить «хвіст», провалює конспіративну квартиру? — карбував Чжан.
— Від такої людини позбавляються, — відгукнувся з-за плечей китаєць-лоточник.
— Ти й себе особисто викрив, там уже знають твої прикмети.
— Вони мене не можуть знати! — Пуол аж вискнув.
— Янг знає, твій земляк, а ти віддав його поліції. Він і викладе їм усе. Так от, ти для нас уже не тільки непотрібний, а навіть шкідливий. Від таких людей позбавляються.
— Їх убивають, — уточнив лоточник.
— Для нас це легко зробити — як плюнути й розтерти. — При цих словах Чжана лоточник ухопив Пуола п'ятірнею за чуба, смикнув назад, від чого шия випнулася. Китаєць підніс ножа, полоскотав горло гострим лезом.