Знову заграв оркестр, тепер щось мелодійне і спокійне. Але розібрати, що говорилося за сусіднім столиком, було вже важко. Товстун з жінкою прихилилися головами і зашепталися про щось своє, раз у раз стривожено поглядаючи на гаманець біля Пуола.
Співак не співав, сидів на краю подіуму і ліниво цідив з шийки пляшки якийсь напій. Був він блідий, наче як сухотний, і дуже стомлений: п'ючи, трохи булькав у роті, полоскав горло. З усього видно було, що йому страшенно набридли ці концерти, — одне й те саме щовечора.
Офіціант приніс замовлення — питво у штофах, тарілки. Сам наповнив келихи: Пуолу — «Рашн водка», Раджу — «Мартіні».
Пуол ніби пробудився від якихось тривожних думок, втупив очі на свою чарку, а потім на Раджеву. Хотів заперечити, що не на рівних правах, та Радж випередив його:
— Не гіпнотизуй чарок… Справи ще в мене.
Брав Пуол свою чарку, і рука тремтіла. Понесли до губів, не чаркуючись. Пуол хильнув і відразу витріщив очі, поперхнувся і закашлявся. І поки він кашляв, одвертаючись від стола і синіючи (горілка потрапила «не туди»), з-за сусіднього стола підвівся схвильований товстун з «Гаваною» в руках. Уже стоячи, відкусив кінчик, сплюнув під ноги і підійшов до їхнього стола.
— Дозвольте вашими сірниками покористуватися, — пробурмотів він невиразно, не випускаючи сигари з рота. Потягнувся до сірників, не чекаючи згоди.
Пуол усе ще кашляв і синів, не маючи змоги щось сказати, і Радж кивнув сам, дозволяючи. Пуол не помітив, а Радж бачив, що така сама коробка сірників лежить і на тому столі, з-за якого встав товстун, від них там припалювали не раз. Радж знову перевів погляд на товстуна і побачив, що в того тремтять руки, вогник не потрапляє на кінчик сигари. І не дивно: очі товстуна дивилися не на вогник, а на гаманець! Ніби мацав ними, обстежував бумажник. Припалив зрештою, кивком подякував — і за свій стіл. Пуол, хоч і перестав уже кашляти, одвертатися від стола, не помітив, на що дивився товстун, який у нього був вираз обличчя і очей.
— Ти що мені замовив! — просипів Пуол. — Ти отруїти мене хочеш?! — говорив ніби жартома, але з погрозою.,
— А що — сподобалася? — вдав із себе безневинного Радж. Дивився на перенісся Пуола, а боковим зором бачив, що за сусіднім столом товстун з жінкою знову перешіптуються. Жінка встала, швидко пішла до виходу.
«Аг-га… Пуол зараз пожне те, що посіяв… Бумажник пізнали…» Радж трохи навіть зрадів: так дурневі й треба.
«Що робити? Можуть визнати за співучасника крадіжки… Чекати розв'язки чи придумати якусь причину залишити Пуола? Але тоді він подумає, що я злякався його».
Встав з місця, попрямував до вікна, сам відщепнув, штовхнув на двір стулки. Вертаючись, подумав: «Може, пошукати Амару чи запросити когось на танець?» Ні розмовляти, ні сидіти з Пуолом за столом не хотілося. Але оркестр замовк.
Пуолові теж не сиділося.
— Облиш забавлятися «Мартіні». Хоч разок оцього… — потягнувся зі штофом До келиха Раджа. Линув, Радж не встиг відхилити чарку. — Хо-хо! Коктейль «Білий ведмідь»… Я й собі так зроблю… Пуол узяв в обидві руки по штофу, налив у свій келих з одного і з другого. І не встиг поставити штофи на скатертину, як у нього за плечима виросли двоє поліцейських — непомітно зайшли повз стіну од вікна. Пуол побачив, як чужа рука простяглася до гаманця, — і сам цапнув його. Але другий поліцейський натиснув рукою на плече.
— Сиди, юначе!
— Це гаманець — ваш? — запитав перший поліцейський, відкопилюючи товсту губу.
— А чий же ще! — знову хотів схопитися Пуол, і другий поліцейський знову натиснув йому на плече.
А до стола підсунулися уже впритул, мало животами не налягли товсті чоловік і жінка.
— Брехун він! Це злодій!
— Ага! У мого чоловіка гаманця витягнув!
— Перелічіть, що було в гаманці, — звернувся до товстуна поліцейський.
Той назвав спочатку, скільки було грошей. «Але їх стільки може вже й не бути!» — додав, спохватившись. Назвав, які документи пропали разом з гаманцем, на чиє ім'я виписані. «Їх теж може не бути, може, викинув десь на смітник!» — поки це товстун додавав, жінка простягла руки до Пуолової чуприни, учепилася за чуба: «Злодюга! Мафіозі!»
Поліцейському, що стояв позад Пуола, довелося вже обороняти його, розчіплювати жінчині пальці: «Ма-да-а-ам! Мадам!» Товстогубий поліцейський тим часом потрошив гаманця над столом і розкладав те, що було в ньому. Товстун вигукував: «Паспорт цілий! І права водія!.. І квитки на авійон… І страховий поліс! І чекова книжка!» Він і руки простягав до того, що розкладалося, але відсмикував, ніби обпікався чи боявся залишити відбитки пальців, і все витирав мокрий лоб і залисини великим картатим носовиком.