Судзір так і не одягав гідрокостюма на час вистави, стояв на нижньому помості в білих штанах і тенісці й тільки подавав команди. Янгом він був задоволений, тільки не подавав виду… А наприкінці денної вистави, коли мокрий і збуджений Янг ще спихав з нижнього помосту пустуна Бобі, а той все висовувався й висовувався, підставляв живіт і плавники, щоб гладили й чухали, від глядачів відділилися дві жінки й пішли до перекидного містка. Одна, маленька китаянка, у штанах з широкими колошами, несла пишний букет квітів, друга висока в крислатому капелюшку і білій сукенці — паперовий пакуночок у руці. Судзір пішов їм назустріч, на місток, прийняв букет, поцілував китаянці ручку, вийняв з букета блакитний конверт і поцілував його. Потім помахав листом услід китаянці і зник в «резиденції». А жінка в крислатому капелюшку ще здалеку почала говорити, простягаючи руки в напрямку Янга: «Поверо бомбіте, поверо бомбіно… Я не знала, що ти такий маестро!» А коли підійшла ближче, сказала:
— Грандійозо, любий… — і погладила мокру Янгову голову.
Донна Тереза! І вона була на виставі… А він же зовсім забув про її існування! Забув і про Тота, який, почувши голос синьйори, почав скавучати і стогнати, смикатися з прив'язі (Янг прив'язав його до лавки напроти входу в Раджеву комору).
— Ой, ви зовсім забули про обід! Приходьте з Тота скоренько! А поки що ось вам підкріплення, — сунула пакунок йому в руки. — Бутербродики, ковбаска… Та не бавтеся довго, а то в мене ще сьогодні запланований один захід.
— Ми увечері і обід, і вечерю з'їмо, бо зараз не встигнемо. Та не турбуйтеся, собачка не голодний.
— Міраколо! Це просто жахливо! У Тота може статися розлад шлунку… Ти вже, миленький, погодуй його, добре? Ну, чао! Я люблю вас обох… Ой, я побігла. — Синьйора помахала їм пальчиками.
Янг смикнув за ручку дверей:
— Що далі робити, містер?..
Судзір лежав на канапі, поклавши ногу на ногу і розглядаючи папірець, схаменувся, сховав його в блакитний конверт, якого сунув під магнітофон на столі.
— Що?.. Насамперед стукати перед тим, як заходиш. А ще краще зовсім не заходити і не совати нікуди носа, коли тебе не просять. Зрозумів?
— Умгу.
— А взагалі я тобою сьогодні задоволений… Хоч ти мені й багато попсував крові… Думаю, ми з тобою порозуміємося, так? — Янг на це знизав плечима, а Судзір говорив далі: — Ти думаєш, чому в нас з Гугою були конфлікти? Нездатний він для цього діла, не любить його. У тебе все горить в руках, а в нього — як мокре горить. Є різниця? Ти відпочинь з півгодинки, і спробуємо ще покататися на дельфінах… Ну і… все спочатку почнеться, все спочатку! Така карусель.
Янг сторожко причинив за собою двері.
«Задоволений…» Звичайно, буде задоволений. То стояти на помості в сухому й чистому, тільки команди подавати, а то пріти в гідрокостюмі, лазити у воду, бовтатися для людської втіхи з дельфінами… Є різниця! Крафт правду казав: велике полегшення Янг робить для Судзіра.
Йшли з Раджем у район порту. Через центр, знайомою дорогою. Радж навмисно запропонував такий маршрут, хоч набережною було б скоріше. Хотів по дорозі зайти в якусь крамничку купити Янгові нові штани — відзначити його перший робочий день. Старі були вже доброго слова не варті: почав Радж викручувати після прання — розлізлися на клапті. Виявляється, ледве трималися, вже аж просвічувалися. Так і не надівав більше. Йшов у трусиках.
Ноги Янг насилу волочив, собачка трохи не випадав з рук. Напрацювався, виходить, у перший же день по саму зав'язку. Та й не виспався минулої ночі через грозу.
— Радж, а що таке маестро?
— Досвідчений спеціаліст, майстер, талант у повному розумінні цього слова. А що?
— Нічого… — Янг усміхнувся сам собі. Ну, до майстра йому ще рости та й рости, може, всього життя не вистачить.
Але як поєднати те, що йому хочеться бути капітаном далекого плавання з сьогоднішнім бажанням? Що краще? Важко розібратись, коли тобі неповних дванадцять. А так не буває, щоб поєднувати одне й друге.
По хотілося зараз Янгові думати, де він візьме грошей на школу, потім на коледж, потім щоб вивчитися на капітана.
Штани купили на площі, навіть з пластиковим поясом. Янг відразу ж надів їх і став майже як панич. Радж жартома натиснув великим пальцем йому на ніс — угору, ніби отак задерся він від радості. Янг розчулено потерся йому об груди лобом.
Шукати Гугу довелося довго, блукати у човновому селищі, розпитувати. Човни стояли біля берега на приколі, рядами, багато їх було прив'язано і до крайнього, східного молу. Деякі трималися на якорі самостійно або були пришвартовані до інших човнів, але всі притискувалися якомога глибше у заводь між бетонним молом і пірсом-набережною; у затишок. Це мало рятувало, нічна буря позривала в багатьох будках-надбудовах покрівлі, склала стіни, і човнове містечко виглядало так, паче тут погосподарював якийсь хижий звір-велетень. Подекуди було чути стук молотків, скреготання пилок. Люди знову лаштували притулок… Радж і Янг перебиралися з човна на човен по містках-дошках або по бортах, розширених дошками, які нагадували кладки. Хапаючись руками за хисткі стіни й покрівлі, переступали з борта на борт, а човни хиталися й присідали, між бортами хлюпала вода.