Одностроїв не було. Тільки виддруковалисьмо собі відзнаки, а то: на жовтій стяжці розміром 2x14 цм вибито синьою краскою "Січові Стрільці в Косові". Носилося її на лівій груді (відзнаки були вже до Свята Шевченка).
Тепер розпочався правильний вишкіл. Із солеварні дано нам старі рушниці, котрими ми незвичайно пишалися. Це ж неабияка честь…
Вправи відбувалися на площі Народного дому, біля пам'ятника Шевченку і на Міській горі. Вправи перед Святом Шевченка можна назвати забавкою проти теперішніх. Вправлялисьмо головно боєві вправи: розстрільна, підходження, наступи, розвідка, Морзе. Оба інструктори добре сповняли свої обов'язки. Особливо інструктор Гавриш віддався щиро цій праці. Команда була оден день по-українськи, другий — по-німецьки.
На вправи йшлося досвітком, о годині 3-й, або вечором від 6-ї години. Бувало, люде тілько протирають очі від сну, а ми вже вертаємо бадьорі, зі співом на устах, із вправ. Крім денних, вправлялисьмо і нічні вправи, котрі ще більше манили хлопців, чим денні.
Тепер уже і старше громадянство стало поважніше ставитись до стрільців. Переконалося помалу, що стрілецтво набирає поважнішого значення, що може відіграти чималу ролю у грядучих подіях. Ще більше піднісся авторитет стрільців після одної події. Було це в суботу, чи не 8 серпня. Зрана мали ми назначені вправи у стрілянню. Стріляли з "Фльоберта" у кругольки Народного дому. Стрільцям, котрі найкраще цілили, давали жінки-членки "Жіночої громади" нагороди або в набоях, або грошах на набої, щоби ще краще вишколювались.
По полудні того дня відбувались на площі біля пам'ятника Шевченку наші вправи. Поблизьку т. зв. кутську дорогу наповнило чимало публики: Українці, Жиди й Поляки.
Тільки що ми по вправах сіли спочити у вербах, у холодку, як почули похідну сурму. За хвилю на нашу площу вмашурувала чета польських легіонерів в одностроях. Побачивши нас, стали переводити вході звороти — "чвірками виступати", "двійками", "кольони" і т. п. Це заінтригувало всіх присутніх.
Вправді, незле вони вправляли, але наш інструктор Гавриш сказав:
— Ей, паничики, цими вправами далеко на фронті не зайдете…
А звертаючись до нас, каже:
— Товариші! Ці вправи — це нам попід ніс… Черга на нас приходить показати, що ми вміємо. Най они тільки скінчуть!..
Коли Поляки скінчили, впав у нас приказ:
— Чета! Збірка! До обсадження дороги перед нами — чета в розстрільну!
Роєвики вже навперед своїх роїв.
— Відступ на 5 кроків. Вперед руш!
Усе виконане зістало миттю. Всі глядачі тільки видивилися, що це має бути, але прикази вже дальше йдуть свиставкою:
— Долів! Мірник звичайний! Одинцем стріляй!..
Чета впала як підкошена. Заклацали рушниці, публика сперла дух.
— Огонь здержи! Роями вперед!.. — падуть дальші прикази. — Долів! Скорий огонь!
А за хвилю:
— Ножі на кріс!.. Наступ!
Стрільці зриваються, вихром летять на "ворога", лунає грімке "Слава!", допадають гостинця. Публика на дорозі, не стямившись, що це має бути, кинулась перелякана врозтіч, хто куди…
Позиція добута. Приказ:
— Огонь здержи! Ворог відбитий! Збірка!
Аж тепер публика дорозумілась, у чому річ, і нагородила нас бурею невтихаючих оплесків та окриками "Слава!"
Пішли ми у свої верби відпихати.
Тепер Поляки рішили показати свої вправи боєві. Зробили збірку, уставляють розстрільну — не йде. Командир кричить:
— Декуй — до холери, пан, на пана… — І кождого бере за плечі та ставить на своє місце.
І так не йде… Наш десятник Гавриш каже:
— Ця ляндштурма і до вечора не зліпить розстрільної. А ми… можемо йти домів. Ану, збірка, хлопці!
Лискавкою все сповнилось, й ми з веселою піснею "Ми гайдамаки" рушили домів. А за нами й публика. Остали тільки самі "пани".
Ця наша "побіда" рішила одне: нас просили Поляки відбути з ними разом більші вправи — денні або нічні. Коли ми побачили потішні "боєві вправи" їхні, відпала нам охота спільно боротися з ними… Так і не вправляли.
Нарешті зі Львова прийшов приказ від Центрального стрілецького комітету: "Приладити собі по 3 пари білля, онучки, добрі черевики, нитки, ніж, ложку, вилку, kstonra (?) до чищення кріса, перев'язки і т. п. та харчів на кілька днів. Ці послідні вже на случай відходу".
Справа ставала серйозною навіть для найбільших недовірків. А нас, стрільців, то прямо гарячка опанувала, один навпереддругого старався краще підготовитись. Тут і наше жіноцтво під проводом, мабуть, чи не учительки Білицевої взялося щиро за підготовку. Перевели збірку полотен, білля і т. п. А треба признати, що наше громадянство щиро жертвувало що хто міг.