З полотен шили білля для тих, котрі потребували того. Передбачували таке, що із сіл не одні поприходять без нічого, тож треба було вирядити якось по-людськи. Повітовий комітет під проводом учителя Устияновича мав праці по вуса: організація, зв'язки, поради, провірка по селах і т. п.
Косівщина набирала характеру кочового табору. Про війну вже й ніхто не сумнівався. Робота нікого не бралася. Кождий крізь шкіру відчував, ідо гряде велика пора… З обігу зникли дрібні гроші. Щоби розміняти 2 корони, треба було добре набігатись по всіх склепах (це відтак на не одним пімстилося, як їм остали самі паперові тисячки, сотки).
Австрійська влада покликала вже була якийсь річник ополченців до служби. З них утворено відділи полевої жандармерії. Вони мали за ціль слідити за шпіонами, переводити ревізії, арешти, слідити за дезертирами тощо. У цьому відділі служили-таки місцеві громадяни.
Ця жандармерія заанґажувала до помочі стрільців. Видала нам кріси "Кропачека", на оден набій, з довжелезними ножами. Заняття стрільців було сторожити телеграфи, стежити по ночах і т. п. Часом брали до помочі при трусах у москвофілів.
Місцеве громадянство урядило пару разів маніфестаційні походи за війною, викрикуючи по дорозі:
— Проч із Сербами! Проч з Москалями! Най жиє Австрія! Най жиє війна!
Під час нових походів падало пару камінців на доми загальнознаних москвофілів, і на тому кінчилося.
Час до часу малисьмо "трівогу" (алярми), щоби набирали вправи.
Нараз пронеслася чутка, що польські легіонери дістали вже приказ відходити. Нас огорнув сум. Деякі стали вже і нарікати, мовляв: "То що, ми гірші від других? Не можемо хоч разом іти? Вони йдуть, а ми маємо вдома свдіти?.."
Але з часом ці нарікання втихли. Вироблена карність не допускала довго нарікати.
І коли прийшов день відходу Поляків, то всі ми явились під польським "Соколом" попрощати відходячих. Явилося чимало і старшого громадянства всіх національностей. Говорили прощальні промови: від Українців учитель Устиянович чи (нерозбірливо), від Жидів — банкір Ельтіс (?), від Поляків — старий омнікар (?) Бурса.
Відтак тілько відфотографувались і рушили в дорогу. Ми відпровадили з кільометер на т. зв. пістинську дорогу, там уставились на "шпалір", зробили "Вправо! Вліво глянь!", і на тім скінчилося. Тамті пішли, а ми вернули домів.
Це було в понеділок, мабуть, 17/8 1914.
Між тим зайшли прикрі події. Жандармерія стала переводити масові арешти т. зв. москвофілів. Крім дійсних, загально знаних, як о. Гелитович, Алексієвич, Ґулла, стали забирати в більшости бога духа винних людей (невинних. — Ред.). А" офеціялісти" ширили між громадянством страшні вістки про тих "зрадників", як-от: вони переховували в себе московських шпіонів, мали підземні телефони, оружіе і т. п.
Одної середи, пригадую, пішла чутка, ідо з гір везтимуть москвофілів. Місто заворушилось. Усі нетерпеливо очікували. Гарячковість і лють на "зрадників" опановувала з кождою хвилиною все дужче…
Жандарми (не полеві) й агенти стали збирати товпу, щоби "гідно привитати" тих "зрадників". Не стало чесніших, так мобілізувалося все шумовиння. Одним давали гроші на яйця, иньшим таки роздавалося й на півкошика яєць, щоби кидали ними… Перші дістали — заздалегідь приладжені відповідними чинниками — смердючі яйця. Коли тих не стало, забералося, які були на ринку. Жиди робили тоді незлий інтерес.
Нараз вістка:
— Везуть!
Що жило, вилягло на дорогу, якою начебто мали везти передноголового (так у тексті. — Ред.) звіра чи иньче чудовище. Показалася перша фіра, на котрій в окружению жандармів їхав старенький о. Бабяк зі своїм дяком Костинюком (не пригадую, хто їхав на других фірах). Товпа завила, загула, почулися свисти, крики… Жидова кинулася до фіри з повикривлюваними ненавистю шиками, стала грозити п'ястуками, показувати зашморг на шиї, плювали в лице, а менші стали обкидати яйцями. За ними іде хто з наших дітваків, а то й старших загорільців, чорно-жовтих патріотів, почали викрикувати: "Проч зі зрадниками" і т. п.
Картина була невимовно жахлива й болюча. Ще й тепер стоїть мені як жива перед очима… Жандарми, річ зрозуміла, і пальцем не кивнули на це. Аж коли серед міста товпа стала-таки сильно напирати на вози, кілька жандармів з німцем Ґрінером на чолі взяли кріси "до пробою" й так пробились крізь товпу, котра дикими свистами й криками відпроваджувала нещасні жертви аж на місто.