Після інформацій, переданих вночі австрійською командою, направо й наліво від нас мали рівночасно наступати австрійські війська. Сотник приказує кільком стрільцям вилізти на дерева й оглянути околиці. Переказують, що за лісом, проти нас, недалеко, стоять якісь гармати. Наліво подальше видко кінних. А направо якесь піше сіре військо. Стрілянина змагається.
Приказ — і розстрільна посувається вперед лісом. Обзиваються гармати й засипують нас шрапнелями. Де-не-де перепадає й граната. Але ми радуємося, що то "наш Воєвідка" так пражить у москалів… Ранених ще якось нема.
Зближаємося до краю ліса. Перед нами поле, очерет, а дальше рядок смерек, за котрими стоять дві батерії гармат і пражуть через нас скільки влізе. Стрільна вже нас переносять, бо заблизько підійшли. Цілу "роботу" батерій видко як на долони. Не буде дальше як 200–300 метрів. Аж тепер пізнаємо добре, що це московські. Сотня рванула вперед. При батеріях ладяться відступати. Нас обсипає "охорона" градом куль. Крісовий і скорострільний вогонь спереду і зліва. Починають густо тріскати кулі "дум-дум". Насилу вдається старшинам вдержати стрільців ще таки під охороною ліса. А то на полі пропали б ні за цапову душу… У не одних із нас були ще й старі "Верндпі" на один набій.
Зате починаємо віддячувати з ліса. Кожний стріляє скільки влізе. Москалі як зайці скачуть на полі. Гук, тріскіт, лопіт.
У декого затинаються кріси. Є вже й ранені, їх зараз відвозять назад.
То зліва, то справа передають по розстрільній, що нас заходить сила Москалів. Сотник вислав зв'язкових, але ті вернули без нічого — нігде не вндко жадного австрійського вояка. Сотня відтята. Гармати залишились і пражуть у нас картачами. Сотник приказує поодиноким четам змінювати напрям відповідно до обходячих Москалів і прати їх скорим вогнем. Зліва, позаду нас чути вже густу стрілянину. Кількох смільчаків лізе на дерева й доносять, що наліво, не так уже й далеко, обходять нас козаки.
Перейшло вже полуднє. Коли і зправа подали, що переважаючі сили Москалів починають нас обходити, сотник дає приказ: "Відступати!"
Забираємо своїх ранених і відходимо. Наша чета криє відворот. Сильно перетомлені, добиваємося врешті через ліси на якісь поля, звідки видко місто. Справа, із села, дістаємо сильний вогонь. Криємося між скибами й відкриваємо сильний вогонь на село, а рівночасно роями відступаємо трохи дальше. Пізнаємо, що це теж саме село, де остав четар Устиянович із четою в запасі. Дивно! Що сталося?
Пізніше довідалися, що це кацапське село (на жаль, не тямлю вже назви). Коли ми проходили, то по хатах уже були поховані Москалі. Вони і напали на чету, й хоч як по-геройськи відбивалася, та, ранивши деяких, решту всіх забрали в полон. І то аж тоді, як нашим не стало набоїв. Саме ту стрілянину ми чули, будучи ще в лісі, в бою.
Згодом, вирівнявши розстрільну, відкриваєво сильний огонь на згадане село. Тим більше що доставлено нам кілька пачок набоїв.
Помало смеркає. Нараз несподівано дістаємо вогонь ззаду. Зі здивованням бачимо, що це чета чи сотня австрійських гонведів, ще й у темних одностроях, острілює нас. Тут уже лють огортає всіх. Зриваємося, сотник напереді, впадаємо на Мадярів. Мадярський старшина відтак перепрошував за помилку. Фронт цей держимо до пізньої ночі. Сотник по довгій біганині віднайшов нарешті якогось австрійського старшину і виклопотав зміну для нас. Підходимо до міста. Проти нас вийшли міщани і гостять хлібом та молоком. Не треба й додавати, що всі були голодні як вовки.
На залізничній дорозі, біля будки, стрічаємо гурт Австріяків, що аж тепер, по майже півтори доби, привезли Воєвідці трохи набоїв до гармат. Трохи запізно…
Ніч ясна, мороз бере парубоцький… Відходимо на приказ якоїсь австрійської команди обсадити дрогобицьку залізничну дорогу. Приказ: держати її за всяку ціну, доки вдасться, а бодай до рана.
Попри дорогу — рів із водою. Треба критися в рові, в боевому поготівлю, а тут через воду нема як протягнутися як слід. Більшість радить собі так, що загортає плечі в шатро, ноги пускає по коліна у воду, щоб голова не виставала понад шкарп залізної дороги — щоб москалі не побачили, бо ніч місячна. Дводобова перевтома бере верх, і всі, крім стійок, засипляють отак мертвецьким сном. До рана вода покрилася тонким ледом, а ноги так і ночували підледом (хто зна, чи не один на старші літа не згадає це! ночі)…