М. Горбовий. Стрілець Кутерлаш утікає з полону
З кінцем листопада 1914 р. сотня [Романа] Дудинського дістала від 120-1 бригади (правильно 129-ї бригади. — Ред.) наказ добути село Зуґо на Закарпаттю, в якому загніздилися Москалі і здорово давалися взнаки своїми батеріями. Із [штабу] бригади подавали, що Москалів небагато та що вони готові піддатися.
Морозним зимовим ранком 1-ша сотня підійшла розстрільною майже під самі дула російських гармат. Але тут привитала її скажена крісова і скорострільна пальба. Щоб Москалі піддалися, не було й мови.
Бій проволікався до вечора, з обох боків було чимало вбитих, а як стемніло, Москалі рушили з новими силами до протинаступу. Стрільці не піддавалися. Тільки для скоростріла не стало було набоїв, і Москалі, кинувшись гурмою, захопили його разом з обслугою. Коли стрілянина втихла, стрільці намагалися рушити ще раз в атаку, щоб у пітьмі ночі багнетами відбити товаришів.
Вже сотня причаїлась, вже була готова до випаду — як перед стійкою замайоріли якісь тіні. "Москалі!" — подумали всі. Та нараз почувся голос недавно полоненого Кутерлаша, стрільця з 1 — І чети. Велике було зчудування: Кутерлаш провадив разом з рештою недавно полонених кільканадцять Москалів, а на плечах ніс скоростріл! Радощам не було кінця!
Кутерлаш розказував, як це сталося: Москалі замкнули полонених до якоїсь бойківської хати та поставили дві стійки. Скоростріл не відбирали, знаючи, що до нього немає набоїв. Але Кутерлаш — хитрун. Заложив порожню ленту та, націливши на вартових, так залякав їх, що вони вмить кинули зброю і піддалися. Кутерлаш разом з тими кількома стрільцями забрав Москалів, узяв свій скоростріл і, захопивши ще по дорозі цілу російську заставу, прорвався до своїх. Довідавшись про те, старенький генерал Дирда і начальник булави сотник [Петер] Кватернік покликали героїв до бригади, подякували особисто за вчинок та почастували папіросками і коньяком.
М. Горбовий. Олена Степанівна як командант сотні
Дня 23 січня 1915 р. почалася австро-німецька офензива в Карпатах. 1-й курінь У.С.С. стояв на позиціях Здинева — Збун в околиці Берегова й Гути на Закарпатті. Сотня [Івана] Чмоли займала край ліса і, стоячи по пояс у снігах, обстрілювала з-за дерев Москалів та ждала приказу до наступу. В заступстві сотника Чмоли командувала сотнею хорунжа Олена Степанівна (Олена Степанів. — Ред.). Не зважаючи на рясний крісовий вогонь, вона проходила від стрільця до стрільця й кермувала боєм. Стрільці благали її, щоб не наражалася на небезпеку, та Степанівна не зважала на небезпеку, бо почалась офензива, час великого напруження по обох боках, тому треба було самому все доглянути.
На правому крилі стояли Мадяри. Там уже добре кипіло. Мадяри народ гарячий, але не дуже люблять таку горяч в окопах.
До стрільців підбігає, скрадаючись поміж деревами, мадярський сотник і, розпитавши, хто командує стрілецькою сотнею, дає приказ перекинути її направо, на зміну Мадярів.
— У нас є своя команда, — відповідає йому Степанівна, — і я лише їй повинуюсь!
— Але я вам приказую! Я старший рангою! — кричить сотник.
— Знаю і прошу мене не поучувати, краще подумайте, чи ви маєте право змінювати заряджування вищої команди! — відповіла Степанівна. — Будь ласка, негайно покиньте мій відтинок, а ні, то прикажу стрільцям відставити вас до своїх!
Сотник побачив, що нема жарту, люто глянув на завзятого молоденького хорунжого й пустився туди, звідки прийшов.
Стрільці були невимовно вдячні Степанівні за цю рішучу поставу та вирятування з певної загибелі, бо Москалі на правому крилі таки здорово прочистили тоді Мадярів.
М. Горбовий. Українські січові стрільці на лещатах
У 1914 р. Москалі, відвічні вороги України, рушили велетенською армією на Галичину. Недосвідчені австрійські війська в переполосі майже без більших боїв відступили в дуже короткім часі аж у Карпати. Там спинились. На верхах Бескиду засіли разом з австрійськими військами і бойові частини Українського січового стрілецтва, яким у тій війні прийшлося відіграти немалу ролю. В Карпатах заскочила усусусів остра зима, яка не спинила війни.
Бувало, дерешся отак з повним боєвим вирядом снігами все вгору та вгору, та нараз, помиливши ногою, пірнеш у снігову кучугуру, що тільки ямка вказує, де треба за тобою шукати.