Надвечір ми прийшли до постою німецького оперативного штабу гренадирсько! дивізії. Тут побачили своїх знайомих з Маківки гренадирів наслідника престола (Kronprincz Grenadier-Regiment № 1). Зараз привітання "Hoch икгаіпег!" ("Слава Українцям!" — Ред.), приняття мармолядою, коньяком і папіросами, коротенькі розпитування й оповідання про пережиті події від 1915 р. тощо.
При цьому довідались ми, що з цілої гренадерської дивізії остало всього 800 Німців, а з нашого знайомого 1 — го полку заледве кількадесять, які тільки чудом держаться на головній позиції Convul Nadea (гора 1695 м. — Ред.), куди то ми якраз ідемо на скріплення. Сам вершок гори був вже в московських руках, а Пруссаки яких сто кроків нижче. Остаточного, рішаючого удару Москалі не завдали лише тому, що й самі добре здесятковані, ждуть на свій запас, який, безперечно, дасть їм змогу побідно посунутись аж на [перевал] Присліп, ліквідувати весь Буковинський фронт і цим заважити на дальший хід воєнних операцій на цьому фронті. Німці припускали, а навіть найшли потвердження в московських військових приказах, що цими воротами — [перевалом] Прислопом — [Москалі] мають піти на Семигород і там злучитися з румунською армією. Не диво, що при такому положенню Німці не знали де посадити наших стрільців. Мало на руках не носили. Найвищі їхні старшини, що звичайно ходили набундючені як індики, начебто якого кола проликнули, тепер благонько і привітно всміхались і балакали зі стрільцями. Але й ми, стрільці, відчули, що коли ми своє завдання сповнимо як слід, то прославимо ще краще українське ім'я, в більшості незнане досі.
Та не було часу довго тут куматися. Тим більше що Москалі почали вже обстрілку найтяжчого калібру гарматами, т. зв. "Іванами". Вже й кілька стрільців було легонько ранених; аж дивно було, що не розірвало їх, бо вже другий гранат упав у нашу розстрільну, яку ми утворили негайно по першій гранаті.
Рушили ми ще більш неприступними яругами, зломами і стромищами в напрямі славної Convul Nadea. Не один подумав: "Отутзістати раненим, так і пропадай. Ніяк не дістанешся на дорогу".
Чим ближче підступали ми під позицію, тим більше обзивалося московських гармат. По стрілах ми зараз пізнали, що це є пригривка до наступу. Нарешті обізвалися і німецькі гармати і не втихали майже через цілу ніч.
Вже добре стемніло, як ми нарешті добилися в ліс під головну позицію. Після зголошення команді полку зараз одержали ми наказ негайно наступати на Москалів і викинути їх з вершка гори, обсадити її та вдержати за всяку ціну, аж прийде зміцнення. І тут наш сотник Ерле показався дбайливим батьком стрільців. Доти переконував команду, доти не відступив від телефону, аж добився зміни наказу про наступ, який відкладено на один день пізніше. Зате ми мали вже подбати, щоб Москалі за цей час не посунулися дальше.
Ця зміна наказу мала для сотні рішаюче значіння. Стрільці були так перетомлені, такі безсильні, що не то були б гори не здобули, а навіть зовсім певно пропала б ціла сотня!
Зараз досвітком вийшли ми з ліса і стали обсаджувати позицію. В замерзлій землі тяжко було окопуватись, тож охорону робили ми з побитих Німців і Москалів. Цими трупами була встелена ціла гора. Аж по їхній кількості ми розпізнали вагу цеї позиції та завзятість боїв. Тут змагалися оба противники за кожну п'ядь землі. Багато було зчеплених разом, деякі держали ще в руках кріси, яких баґнети були встромлені ще у грудях противника, і так попадали один біля другого. Нерідко було тут можна побачити і цілі купи трупів, що свідчило про жорстокі змагання над одною траверзою, де ні одна сторона не мала й гадки уступити.
При творенню нашої позиції сприяла нам трохи мряка. Коли вона піднеслася, зараз посипалися на нас згори ручні бомби і крісові стріли. Кількох стрільців було ранених. Одна частина стала відстрілюватись, а решта поглиблювала окопи. Німці, тих кількадесять, які ще держалися на позиції та густо відстрілювались, приняли нас як своїх спасителів. З балачок з ними виходило, що вони всі були певні, що ні один з них не верне звідсіля. Та тепер, як нас побачили між собою, рішучо твердили, що завтра викинемо спільно Москалів з гори.
Коли ми сяк-так забезпечилися від московських гостинців, стали прочитувати позицію від трупів, щоб завтра не перепиняли в наступі і щоб не лежали перед очима.