Вночі прийшло ще трохи Німців, мабуть чи не з 246-го піхотного полку, а досвітком почалися наші наступи. Кажу "наші", бо стали наступати рівночасно Москалі і ми. Лише що Москалі наступали на середину, а ми з Німцями на крилах. Наша сотня творила праве крило. Середину, із браку більшої сили та для заманення Москалів, оставили ми вільною. Німці були на лівому крилі. Гармати з обох сторін вже від якої 3-ї години ранку почали свою роботу. Стрілен і гуку та лоскоту було стільки, що вже ніхто не орієнтувався, хто і де стріляє.
Самий наступ перейшов моментально. Коли Москалі кинули головні сили в середину, наші крила з шаленим розмахом вдарили їм на боки, відірвали наступаючих від запасу і вдарили негайно на запасові роти (які, до речі кажучи, були заняті розділом харчів перед наступом), забрали їх, заняли всю позицію, обсадили її та поперли полонених навперед себе в долину, до наших запасових позицій.
Все так скоро відбулося і так знаменито вдалося, що Москалі не могли отямитися з дива. Ми з цього скористали, роззброїли їх і негайно повели потоком на стаційку Рогунду, а то могли вони ще зворохобитись і наробити халепи. Полонених було звиж 600 (німці твердили, що вісімсот), здобуто три скоростріли, маса крісів, набоїв і т. Ї., не вчисляючи цукру, сала, сухарів і всього, що було в запасі.
Нашій сотні коштувала ця "штука" одного вбитого (Романюк із Кут, пов. Косі в) і біля 20 ранених. Німців теж не більше.
Зараз здали ми Німцям добуту позицію. Їхні гармати стали дуже влучно розбивати одну за другою валку московського запасу, який з подальших становищ ладився до протинаступу. (хні гарматні стрільна не допустили, може, й навіть на вистріл кріса. Московська офензива була вже зломана зовсім. За цей наступ дістала сотня велике признання з німецької команди в окремім приказі, а кілька стрільців і сотник дістали німецькі відзначенняме-далі, не вчисляючи самої слави.
Після цього треба було вертати на Присліп. Тільки що підійшли ми з яруги на противний (протилежний. — Ред.) верх, як московські гармати стали нам "дякувати" за наступ. І то так нагально, що ціла сотня вмить розлетілася. Сотник Ерле волосся рвав собі з голови, попав у розпуку, хотів навіть стрілитися, через те що (як він був переконаний) стратив таку сотню, та ще після такого успішного і славного бою. Заледве кілька стрільців, що остали з ним, розговорили його і повели, зневіреного, на Присліп, куди допленталися вже смерком.
Яке ж було його здивовання, яка велика радість, коли на Прислопі побачив сотню, витягнену в лаві, а справник здав звіт, що, крім ранених (яких відставили на Рогунду) і вбитого, не бракує нікого. Сотник просто не хотів вірити! Протирав очі, обдивляв кожного, врешті розцілував кількох стрільців, заявляючи, що "таких боєвиків йому ще не доводилося стрічати, що з такими хотів би жити і вмерти. Такі боевики "мусять добути вільну Україну!" Зараз пішло "hoch!" ("Слава!" — Ред.), "Ще не вмерла…" і німецька пісня "Mein Faterland" ("Моя Батьківщина". — Ред.), яку стрільці вміли добре співати, хоч не всі. Німцям це дуже подобалося.
Відпочивши, відійшла 2/ХІІ сотня на Кирлібабу. Аж тепер долучила до нас решта деташми. Половина сотні була на позиції, а друга половина будувала запасові землянки попри дорогу, розбираючи доми.
Тут через деякі старання з Коша чи звідки приїхали обняти сотню наші старшини — сотник О. Левицький, четарі [Іван] Бужор та [Осип] Іванович і ще два хорунжі. З великим жалем пращали ми дотеперішних старшин Ерле і Прібека та хорунжого (не пригадую назвиська, але теж Німця). А шкода, що вони пішли, бо в них були би ми придбали пару знаменитих старшин. Вони хотіли остати при У.С.С.
Перший, сотник Левицький, не мав енергії, не вмів ні відговоритися від якої некорисної для стрільців акції, яку не раз накладали нам, ані впімнутися про які полекші — кращий харч, відпочинок тощо. Другі два, Бужор (з 41-го п. п.) та Іванович (з 36-го п. п.), — це типові австрійські старшини. Для них Австрія була всім. Стрільців вони не розуміли, не пізналися на них, тож усе були прикрі інциденти між ними а стрільцями. Тепер починаються для сотні тяжкі труди і терпіння. Сотнею стали кидати з одної позиції на другу. Укріплять стрільці одну позицію, працюючи як ніч, так день, тоді кидають їх на другу, а готове віддають Австрійцям. І так щось три позиції укріплювали для чужих. Негодування і напруження між стрільцями було таке, що, наколи би були ще кинули сотню на одну позицію, була би прийшла катастрофа.
Але і ця третя позиція забрала багато стрілецького здоровля. Праця як ніч, так день. Варта і будова дротяних засік, ношення дроту, дерева і пр. аж з долини, яких 1500 метрів. Відпочинку ні дрібки, а харчів обмаль. Про голодування можна навести такий факт, що коли раз на долині відламок шрапнеля ранив коня і той упав, то клуби та що м'якше м'ясо стрільці по-викраювали. З хліба не раз висипалася трачка — і по пригорщі. А не раз, як несуть обід з долини, кінь поховзнеться і полетить з казанами в яруги. Вже й по обіді. — Сотникові брали за зле тільки його брак енергії.