Дня 26/VI похоронили ми там же свого товариша Максимчука зі Старих Кут, пов. Косів, якого розірвав динаміт.
По тижневі, 27/VI, від'їхали разом із Буковинцями. Вони з Kiralyhazu відходять до якоїсь групи (Feldpost 280), а ми нарешті вертаємо з радістю до Легіону, дарма що йдемо просто на фронт.
Саме в той час Керенський провадив офензиву. Бої йшли досить жорстокі. Це були передсмертні зусилля московського велетня.
Дня 30/VI ми вже прибули під Конюхи біля Бережан. Тут застали барабанний огонь, який ішов уже віддвох діб. Земля дрожить, у воздусі лише безупинний гук, рев і шум від гарматних вибухів, всі окопи наче вулькан або яка дивовижна фонтана. Все мішається, все йде догори дном… Але нам це все є нічим проти тих усіх мук, фізичних і моральних, які досі витерпіли. Яка дивна психіка. Тут, у цьому пеклі, стрільці почулися у свойому живлі (як риба у воді; у своїй стихії. — Ред.), дістали гумор, віджили.
На 1/VII проривають Москалі фронт на Хорватах, забирають два чеські полки чч. 81 і 88, решту Мадярів і розбивають наші дві сотні У.С.С. При тім занимають і дві позиції.
Боєздатними остали сотні — технічна, будівельна, розбитки попередних сотень із двома скорострілами та пробоєвиками і наша Гуцульська сотня, яка досить добре презентується. Решта пішла на Київ… З ними теж комендант отаман [Франц] Кікаль.
Наша сотня ладиться йти до протинаступу з розгорнутим жовто-блакит-ним прапором, який собі придбала по дорозі. Вже так гарно має в руках хорунжого. Такого ще не бувало. Стрільці вже здоровкаються із другими стрільцями інших сотень "До побачення в Києві!", бо всі знаємо про творення Січових стрільців у Києві, про їхній авторитет, про наші дальші ціли.
До вечора позиції відбиті. Дня 4/VII відходимо з 130-ї бригади до 131 — ї під Куропатники, в ліс ч. 389. б/VIІ знову московський наступ на нас (після завзятого дводенного барабанного вогню), але без успіху. Проти нас явилися вже польські легіонери, яких часто беремо в полон. Слабий це боєвий матеріял.
На фронт мають прийти [жіночі] "смертні баталіони" десь аж з Москви.
З балачок із Пруссаками виходить, що Німці дуже числяться з цими баталіонами. Тому підготовляють офензиву, щоб випередити прихід тих баталіонів. Від цього зависить успіх. Положення досить грізне. На інших відтинках, як Поморяни й др., московські війська зайшли так далеко на зади, що ця група над Золотою Липою не має змоги відступити. Батерії тяжких гармат і мерзерів і т. п., для котрих треба лише залізної або доброї мурованої дороги, вже всі підміновані, щоб на випадок остаточного наступу висадити у воздух. Тоді шлях відкритий аж до Львова. Про це голосно говорилося тоді. Не одні лягали спати з певністю, що рано вже їх збудять Москалі…
Між тим бої йшли дуже завзяті. Летунські ескадри кидали бомби на доїзджаючі все нові запаси Москалів, гармати били барабанним огнем і то самими газами, не без доброго успіху, наші сильні стежі на добре непокоїли ворога, a 19/VII наша пробоєва сотня бере в полон дві роти Москалів і скоростріл. Діяльність наша чимраз живіша.
Нарешті 21 /VII рушаємо офензивою вперед. Воєнного матеріалу (гармат, стрілен, обозів, складів одіжи й харчу і пр.) забираємо стільки, що не знати, що з тим робити. Полонених беремо мало, бо "ребята" здорово "вдирають". Не раз наші стежі підходили в села, де відбувався салдатський мітінґ: "Битись чи відступати?" Але зараз, по перших наших стрілах, відступали коміть головою. Біля Теребовлі стрінули ми на московськім фронті чеські відділи, які навіть приняли з нами один невеличкий бій. Але більше ми їх не бачили.
Треба згадати ще про один наш удачний бій. Ранком 29/VII ідемо з Чорнокінців скорим ходом на Збруч, щоби добути перехід. У с. Збрижі, по обох боках ріки держать позицію частини 4-го гвардійського полку, одного з найкращих і найпевніших. Наша сотня підкодать під ліс наліво від с. Бурдяківці і по провіренню стежами положення розвивається до наступу. Чета III справа, зліва І чета, а серединою II і IV чети вдарили нагло на московські позиції. Не помогли Москалям ні численні гармати, ні скоростріли, ані дуже цільне стріляння. Наступ не тривав і години, як примісток був у нас. При тім забрали ми 6 скорострілів і кількадесять гвардійців. Треба признати, що гвардійці дуже завзято боролися. Треба було кожний крок добувати з великим зусиллям.
Наші втрати були біля 30 легкоранених, 2 тяжко (в тім і хорунжий Іваницький), а один убитий — стрілець Ониськів В. з Косова. Відповідно до наступу і сили та кількости стрільців наші втрати були навіть дуже малі. Малі втрати завдячувала Гуцульська сотня наглости удару і швидкому наступові. Завдяки цьому скорому ударові й орієнтації вдалося нам відразу добути перехід через Збруч. Через місток бігли ми всуміж з Москалями, причім не одного струтили у воду. Гвардійці не мали часу не то місток зняти (він був до цього якраз приспособлений), а не мали часу навіть обсадити окопів за водою.