Сотня спинилась. Здивовано позирали всі на себе. Як то? Сотник там не може бути! Що сталося?..
Цю затримку могли використати Москалі та могли висікти всіх до одного. Але напереді був стрілець Андріяс, який, побачивши цей підступ (стрільців кликав не сотник Дудинський, а московський ротний, котрий звідкись знав про все докладно і підшився), крикнув: "Стрільці, до мене! Бий кляту Москву! Гранатами їх!"
Сотня рванулась за ним.
— Ах ти, сучий сину! Підшиваєшся під сотника? — чути було крик стрільця Андріяса, а далі — вибухи ручних гранатів та кілька стрілів.
Сотня в одну мить відбила позицію — слава У.С.С. була врятована. Але про героя бою стрільця Андріяса ніхто не знав, що з ним сталось. Аж ранком найшли його стрільці між побитими Москалями із простріленою головою. Недалеко лежав і московський ротний, розірваний гранатою, а побіч нього браунінг із вистріленим набоєм.
М. Горбовий. Записки Гуцульської сотні 1-го полку Українських січових стрільців з pp. 1916 — 1917
Цим зачну дещо описувати. Мушу насамперед згадати, що всіх записок про Гуцульську сотню У.С.С. в мене нема, а то тому, що я пішов з поля до Коша У.С.С. Їз причини грудної недуги, котра мене навістила під час офеизиви в липні 1917 року, а що далі сталось, то точно не знаю. Але як довідався від других пізніше, то Гуцульська сотня була ще якийсь час при 19-му полку стрільців і брала участь ще у двох битвах, з котрих вийшла побідно цілком.
В жовтні, як стягнули цілий Легіон У.С.С. з позиції в околицях Чорткова на відпочинок, чи на що там иншого (бо тепер ще не знати напевно, по що стягнули), то рівночасно зістала Гуцульська сотня прилучена назад до Легіону У.С.С. як звичайна сотня і, здаєсь, на тім закінчила своє самостійне існування.
Було в мене ще більше записок, як, приміром, із сотні поручника [Романа] Дудинського й інших, але з ріжних причин не зісталось у мене анітрохи; будь що попав я в полон, мусів лишати і втікати без нічого, будь що ріжні операції за ворожими окопами вимагали, щоби не бути обтяженим сильно і т. и. Досить того, що ніяк не мож затримати коло себе нічого і зробити з того якийсь ужиток.
Хто був в полі часом у прикрім положенню, той мож знати, що можна носити, а що ні. Але інші потрібні записки можна дістати буде в інших товаришів.
Михайло ГОРБОВИЙ, У.С.С. з Косова
Косів, 21.III. 1920.
Зачинаючи провадити цей записник, думав я зразу нотувати всьо з перебування у Гуцульській сотні. Але що Гуцульська сотня не вічна й мені не вікувати в їй, до того я ще постановив собі записувати доки змога, — іменую його не "Записником з Гуцульської сотні", але "Моїм записником від 1916 року". Хоч в їм е записки і сперед 1916 p., як, приміром, згадки про Різдвяні та Великодні свята. Задумав також записати собі важніші події з попередніх трох років, т. є. 1914, 1915 і 1916, але як буде більше вільного часу.
Михайло ГОРБОВИЙ
Коли з початком жовтня у днях 1, 2, 3 і 4 [Москалі] розбили Легіон У.С.С. під Бережанами так, що мало що ся лишило, стягнули розбитків з поля до Коша, лишаючи лиш технічну сотню в полі підкомандою сотника [Івана] Сіяка.
Зараз наколи прийшли розбитки до Коша У.С.С., сформувалась там Карпатська сотня під назвою "Гуцульська сотня У.С.С.", котрій було поручено службу партизанську, т. е. передиратись через ворожі лінії і нападати на обози, нищити дороги, дроти, телефон і т. и. Однак не так сталось, як гадалось. 26 жовтня прийшов телеграм з команди 7-ї армії генерала Кевеша, щоби Гуцульська сотня сейчас відійшла.
27 жовтня 1916 р., сівши на двірці в Миколаєві на потяг, поїхали через Стрий — Лавочне — Мункач (Мукачеве. — Ред.) — Батьове — Кіраль-газа (Королеве. — Ред.) — Марамароський Сигіт, де забавили два дні, чекаючи на приказ до Великого Бичкова (Nagy Bocsko), де прибули на 1 листопада 1916 року. У Бичкові, побувши у групі підполковника [Іґнаса] Ґуклера до 7 листопада, пішли до Кучинова (His-Bocsko) до деташми отамана Русса (detachement major Russ).
Як прийшли ми до [майора] Русса, то нас мали за новобранців, але, побачивши, як ми знаємо робити, то не могли нами нахвалитись. Однак поки були військові австрійські офіцери, то і команда була в німецькім язиці. По перегляді і приготованню відійшли ми в поле на 26 листопада 1916 р. на Кирлібабу. До місточка Борші їхали потягом, там переночували і коло полудня пішли пішки аж до Кирлібаби близько 60 км. З 27 на 28 листопада ночувалим на двірці полевої желізниці Присліп, а рано пішли на Кирлібабу, бо там якраз Москалі вдерлися в Кирлібабу. Цілий день, т. є. 28 листопада, триває битва, але вечором таки удалось нам виперти Москалів з Кирлібаби.