Окрім приготування бутербродів, я ще мала зустрічати гостей в передпокої. Якісь незнайомці, що були набагато старші за сестер, скидали мені на руки куртки та плащі, діставали з пакетів пляшки й проходили до зали. Коли їх туди набилося вже досить багато й над стелею завис сизий сигаретний дим, пролунав ще один дзвінок. До цього часу гості вже танцювали, цілувалися по кутках, сиділи й лежали на килимі, музика лунала на весь будинок. А я сиділа під вішалкою біля дверей, намагаючись стежити головним чином за тим, аби гості чогось не винесли з квартири. З жахом думала про те, скільки роботи на мене чекає, коли вечірка скінчиться. І чи скінчиться взагалі?
Отже, у двері подзвонили. Я відчинила. Новий відвідувач не був схожий на інших. У красивому білому плащі, бездоганно поголений, з байдужо-іронічним виразом обличчя. Чомусь я одразу зрозуміла, що все влаштовано заради нього. Він був без пляшки.
Проходити не квапився, спостерігав, як я вішаю його плащ. Я відвикла, щоб на мене дивилися. Я й сама давно не бачила себе в дзеркалі — була впевнена, що там відобразиться порожнеча.
— Десь я тебе вже бачив… — сказав гість і безцеремонно взяв мене за підборіддя, — ти в перуці?
Я знизала плечима, не розуміючи, що він хоче. Волосся, яке вже відросло, стояло над головою пухнастим капелюхом і справді нагадувало перуку. Я хитнула головою, вирвалася. Добре, що в передпокій вискочила Віра, за нею — Люсі. Вони підхопили гостя й повели до кімнати. Там одразу настала тиша. Мабуть, гість був значним. Підозрюю, що на нього побилися об заклад: чи прийде? І мої дівчата перемогли.
Я вирішила не лягати спати, а за можливості контролювати ситуацію, і всілася на кухні так, щоб мені було видно вхідні двері. До мене час від часу забігали гості, замовляли бутерброди, вимагали пива, горілки, льоду, шампанського.
Опівночі я схилила голову на стіл й майже задрімала, коли до кухні увійшов той гість. Вигляд у нього вже був досить поскубаний. Він оглянув кухню.
— Гарненький будиночок…
Я не могла підтримувати розмову. Я взагалі ще не звикла розмовляти.
Гість усівся напроти мене й знову втупився в моє обличчя прискіпливим поглядом.
— Я тебе десь бачив.
Я була перед його очима, як листок, що лежить на склі перед окуляром мікроскопа — навіть відчула, як у мені в безладному броунівському русі забігали якісь молекули. Він знову взяв мене за кінчик підборіддя, повертів ліворуч-праворуч. Я смикнулася, зваливши зі столу кошик із хлібом. А коли перед тим самим поглядом підняла його, він уже задоволено посміхався, запалюючи цигарку.
— Згадав. Такі зелені очі можна побачити раз у житті…
Він випустив цівку диму й тримав багатозначну паузу, з його холодних очей струменіли тривожні імпульси.
— Я бачив твоє фото в метро, коли відвідував столицю… Навряд чи я помилився, у мене добра пам'ять на обличчя. Тебе розшукують.
Я не могла, не могла говорити…
— А ти, — продовжував він, — не хочеш, щоби тебе знайшли. Це цікаво…
Я хотіла встати й піти, але він затримав мене за руку й всадовив на місце.
— Отже, ти щось накоїла. Що саме?… Тримаючи мене за руку, він посунувся ближче. Я ледь могла стерпіти його доторк. Не тільки тому, що він був зухвалим і наполегливим — я перебувала в тому вимірі, коли будь-який людський доторк викликає огиду. Я могла гладити собак, тримати на руках кішку, годувати рибок, пташок, перетерпіла, якби б на груди вліз пацюк чи вуж, але від чужих рук у мене паморочилося в голові. Ніч почала заливати мозок. Він злегка струсонув мене за плечі:
— Ну, ну… Навіщо так хвилюватися? Усе вирішується мирним шляхом. Розслабся… Я тебе не з'їм…
Він промовляв усе це з довгими паузами, і це ще більше лякало мене — кожне слово здавалося значущим, ніби незнайомець знає про мене все.
— Мені насправді не цікаво, хто ти й звідки. Якщо ти боїшся, мабуть, на те є причини. Я їх не з'ясовуватиму. — Він помовчав кілька секунд. — Але якщо такі причини є — їх легко виявити. Логічно? Тим більше мені, — на цьому слові він зробив особливий наголос, — це зробити дуже просто.
І-і-і-є-є-ла-а-а-ну-у-ум…
— Отже, — продовжував він, не знаючи, з ким має справи, — ми вдало зустрілися: у потрібний час та ще у потрібному місці. І повинні допомогти одне одному. Пропоную: послуга за послугу. Згодна, лялечко?