— Нехай десь улаштовується, будете ходити до нього в гості,— в тон батькові, немов навмисне дратуючи його, не поступалася Леся.
— А ти не командуй, поки що я в цій хаті хазяїн. І тобі — батько.
— Чого ви хочете од мене? Чи не в женихи його вибрали? — підвищила голос Леся.
— А як і в женихи?!
— Так би й казали! Але, таточку, даремно стараєтесь. Не ті часи, щоб…
— А які ж вони «не ті»? За нових, виходить, дітям плювати на батьків?!
І злякавшись, що його обійшли, ніби він чогось знає, Лісовий учинив таку бучу, що хоч з хати тікай. Перепало від нього і Лесі, і матері. А на другий день, у ту нещасливу неділю, нагодився він, Павло Чепель. І вже, мабуть, навмисне, Леся сказала батькові, що в хороших людей, сідаючи за стіл, гостя самого за порогом не залишають. Що було далі — відомо.
На прощання Микола сказав Павлові:
— Житиме у нас той Сурженко чи ні, але ти заходь до мене. Батько дві доби в дорозі, а на третю — дома. Сьогодні поїхав.
«Ага! Приходь, та батькові на очі не попадайся. Ну що ж, спасибі!»
Пізніше, вночі, він згадав: усе-таки Леся плакала… Виходить, Денис Лісовий сам по собі, а Леся сама по собі. Хоч по правді, то Павлові немає часу на походеньки.
Розділ п'ятий
— Чепель, до начальника цеху!
Павло обтер паклею руки, застебнувся.
— Ось що, Павлушо, — приязно, як завжди, зустрів його начальник Тихін Тихонович Троць, приладнуючи окуляри, якими він дуже пишався. — У ткалі Бочарової щось верстат халтурить. Оце її заявка. Але раніше збігай у пождепо, до Черникова. Знаєш його?
— Здоровенний такий?
— От-от. Він у нас по лінії Тсоавіахіму. Тюрина доручила йому підготувати тих, хто в Москву поїде. Значкістами всі повинні бути.
Черников саме сповідав немолодого пожежника, котрий стояв перед ним по команді «струнко».
— Тобі чого? — незадоволено запитав у Павла.
— Тихін Тихонович послав.
— Ага. Ти є в списку. Зараз поговоримо. Присядь.
І ще хвилин з п'ять розпікав того, а тоді:
— Чепель? Павло? Які в тебе є значки оборонні?
— Ніяких.
— Як? А значок «ДД» — друзі дітей?
— Не чув про такий.
— Як же це ти живеш на білому світі? А ще хочеш брати участь у велопробігу! Ні, брат, так діло у нас із тобою не піде. На машини ми посадимо тільки тих, у кого буде мінімум три значки. Ось такі,— показав на свої груди. — «Ворошиловський стрілець»— раз. «Готовий до праці та оборони»— два, ну, і добре було б мати ще «Ворошиловський вершник», тим паче, що на велосипедах — теж мовби верхи. Як же нам бути з тобою, Чепель? А це що, догадуєшся? — показав на дрібнокаліберку.
— Трохи догадуюся, — всміхнувся Павло, зрозумівши, що начальник настроївся жартувати, і не такий уже він і суворий, як спершу здалося.
— Так от — з цієї зброї системи МК, запам'ятай: МК, ти повинен вибити двадцять п'ять або принаймні двадцять чотири очка. Не менше. І тоді матимеш значок «ВС». Хоч я не збираюся відкривати заради тебе спеціальні курси. У мене — метод швидкісний. — Він одімкнув сейф, узяв металеву коробку. Показав Павлові акуратно загорнуті в цигарковий папір значки. Один із них поклав собі в кишеню, інші знову сховав у сейф. — Ось так, товаришу стрілець, сьогодні о третій — до мене. Рівно о третій, не спізнюйся.
— Сюди приходити?
— Можеш відразу явитися на стрільбище. Воно за головним корпусом.
— Дозвольте іти? — козирнув Павло, точнісінько так, як робив пожежник, що чимось завинив перед Черниковим.
— Ідіть, Чепель.
Після роботи зустрілися секунда в секунду о третій. Черников одвів стрільця на лінію вогню, а сам поніс уперед новеньку мішень, наштрикнув її на гвіздок у стіні.
— Три патрони для тренування. Потім отримаєш ще три. Ціляй у десятку, в чорний кружок! Розумієш? Та дивися, поверх муру не шарахни, там живі мішені, буває, вештаються. Доводилося тобі коли-небудь стріляти?
— А чого ж. Кілька разів з мисливської…
— Ну, тоді давай. Не спіши. За скобу не смикай, а плавно натискай. Увага Г Слухай мою команду. Приготуватись! Вогонь!
Павло стрельнув, перезарядив і ще раз стрельнув, потім ще… До мішені пішли разом.
— Оце так ми стріляємо… — Черников позначив олівцем пробоїни. — Одна твоя куля в трійці, друга в одиниці, а третьої взагалі нема.
Потім Черников стрельнув сам.
Куля його пробила чорне яблучко. Десятка!
Здивований Павло тільки плечима знизав:
— Ви, мабуть, чемпіон світу?
— Я — «Ворошиловський стрілець», хлопче. Ще з громадянської. Слава богу, зі стажем.