— О, «Чаювання в Митищах». Це ж художник Перов Василь Григорович, — упізнав Тимофій Солод картину.
У кімнаті на чотирьох — все таке стильне: і дерев'яні ліжка, і керамічний збанок з водою на столі, навіть кварта. Замість печі — камін, темно-зелені кахлі, чавунна решітка, за нею — кілька обвуглених полінець, справжніх, березових.
Тут же хлопці дізналися, де можна попоїсти. Пішли до міста й невдовзі зупинилися перед пельменною.
— Далі ні кроку. Це те, що нам треба, — озвався Кубрак.
Ніхто з ним не сперечався. Зайшли до приміщення, а там — пельмені, ковбаси, бульйон, кава, щі. Чого ще треба? Замовлення прийняв офіціант — перший чоловік у такій ролі за всю їхню подорож, — схожий на кіноактора. Швидко й замовлене приніс. Два підноси — один на одному. Як два поверхи будинку. А хліб у Подольську який смачний!
— Паляниця? — запитав Кубрак.
— Московский пшеничный, — відповів офіціант.
— Пахне паляницею, — похвалив Іван.
Останній день у дорозі. Останній етап. їдуть без вихідного. І дорога не знає перепочинку. Біжать по ній автобуси, вантажні автомобілі. Легкових тільки сьогодні не видно, начальство відпочиває. Діє ліміт на пальне. Перевитрата його суворо карається. Розбазарювання, нагадують газети, підриває економіку держави, діє на руку ворогам. А коли так, то самоконтроль надійніший за все. «Червона нитка» взагалі не має легкової машини, директор, як і всі, їздить трамваєм. За казенний рахунок виділяються талони. Директор, його заступник, партком, фабком, словом, керівний склад, — люди без амбіцій, добре знають, що на початку Радянської влади тільки у товариша Леніна був легковик і штатний шофер.
Вперше легковика Павло побачив років шість тому в Гуляйгорі. Це був чорний блискучий «форд». За рулем сидів модно зодягнений, схожий на панка, водій; у нього під коміром чорнів замість галстука «метелик», точнісінько такий, як і в пасажира. Автомобіль зупинився біля монастирської брами — на територію монастиря машину не впустили. Дозволили пасажирам пройтися пішки. Павло роздивлявся, що то за диво прикотило, здійнявши куряву. Хоч і за приїжджими кортіло чкурнути. Цікаво все ж, що саме цих двох сюди привело. Сторож при брамі пояснював:
— Непмана з Харкова чорти принесли. В нього рідня тут похована. Там, де муровані склепи. Може, розкопуватимуть? Багатьох же ховали з монетами золотими у гаманцях, з перснями.
Хтось поцікавився:
— А скільки може коштувати такий самохідний фаетон?
— Тисячі і тисячі, мабуть, — мовив сторож.
І відразу відгадчика підняли на сміх.
— Ти, певно, до тисячі тільки і знаєш рахувати. А мільйони не хочеш? І то не папірцями. Золотом платять.
— Не ходить тепер золото. Перевелося, — іронічно зауважив інвалід з чорною пов'язкою на оці.
— Не знаю, чим платять, але за карбованці «форда» не купиш.
Розділ п'ятнадцятий
З кожною хвилиною хлопці все більше хвилюються — наближаються ж до Москви.
В Павла Чепеля перше побачення з Москвою з голови не виходить. Хто з дитячих літ про це не мріяв? Але не кожному випадало таке щастя. Он його батько де тільки не був! У далеких містах Сибіру, в Порт-Артурі й Франції. Москву ж бачив тільки у мріях. Дзеніс розповідав, що тричі бував на Смоленській дорозі, від самого Можайська наступав проти Денікіна, ну, а потім новий наказ — повернути на південь, на Україну. І не побачив латиш Москви. От і радів Павло Чепель за себе і товаришів.
Починалося місто. Перед ними, мов з-під землі,— страж порядку, поважний московський міліціонер. Козирнув не дуже ефектно, поцікавився:
— А ви куди? На тренування?
Вислухав Павла Чепеля уважно, заперечно похитав головою.
— Якщо по місту якісь кроси влаштовують, то попереду і позаду ідуть спецмашини. А так, чого доброго, можна вскочити в аварію.
Рогов зауважив:
— Не одну тисячу, слава богу, колеса наші намотали…
— Вірю. Але ж не по Москві. Може, якось до Садового кільця і доїдете, тримаючись біля самого тротуару а далі сутужно вам буде, вірте і мені. Вас там на першому ж повороті зіб'ють. Ви от зараз, як я вас зупинив, хіба за правилами їхали? Треба було ще трохи проїхати, подати сигнал, що гальмуєте. А я тільки махнув, як ви розгубилися, прикипіли на місці. Добре, що ніхто не наскочив на вас, не шандарахнув.