"Батько" сам виявив бажання побесідувати з цими затриманими. Вони повторили теж саме, що розповіли Задову, і просили Махна за "чистосердечне зізнання" подарувати їм життя. Замість відповіді на це останнє слово "звинувачуваних" Нестор вихопив свого маузера й холоднокровно розстріляв усіх трьох офіцерів.
— Хай тут лежать, — розпорядився "батько". — А коли приїде Григор'єв, то викинеш трупи на майдан з написом: "Царські офіцери — постійні зв'язкові між Григор'євим і Денікіним".
Насправді то були чекісти, послані Дзержинським на очевидну смерть до Махна, аби його посварити з Григор'євим і Петлюрою.
Незабаром після цієї оказії з'явився і сам отаман Григор'єв. Його супроводжував один охоронець, а від махновців — Задов. Льова ще з порога гукнув:
— "Батьку", зустрічай проханого і давно бажаного нам гостя!
— Григор'єв приїхав? — вдавано радо перепитав Махно, хоч вже й сам бачив його у дверях.
— Так, "батьку"! — відповів голосно контррозвідник. — Його величність пан отаман Херсонщини і Тавріди власного персоною.
Махно попрямував від столу назустріч гостеві, вигукнув:
— О, славетний на всю Україну пан отаман Григор'єв! — підійшов до нього, обнялися, поцілувались за українським звичаєм тричі.
— Який же я славетний, "батьку"? Не насміхайся. Я не вартий підметки твоєї слави і твого військового хисту.
Григор'єв повагом розсівся на вказаному Нестором стільці, розстебнув білу вишивану сорочку, навіть послабив на своєму череві пасок, за який були підвішені аж два маузери.
— Ну й спека настала, мабуть, усе попалить на полях, — сказав він. — А як ви тут у мене, на Єлизаветградщині?
— Та нівроку... Замучились тебе чекати, — сухо відповів Махно.
— Справи, "батьку", справи.
Зайшов без стуку у двері Негребецький.
— "Батьку", оркестр готовий. Зараз грати музику для гостя чи зачекати? — наївно спитав Іван.
— Я скажу... Трохи пізніше. — До Григор'єва: — Вибач, отамане, але ти набагато запізнився, і мітинг розпочали без тебе.
Григор'єв занепокоївся:
— А чого ж ми тут? Я хотів послухати, що наші хлопці гутарять.
— Та їх можна почути і звідси... Відразу за вікном — майдан. Я ще й вікна відчиню — Махно це зробив вмить і запросив отамана: — Підійди ближче, Матвію, послухай...
Григор'єв якомога спокійніше, навіть чомусь сповільнено, наче розмірковував, що йому робити насправді, підвівся зі стільця, підійшов до вікна. Дійсно, чітко було чути голоси виступаючих, певно, підготовлених Задовим, махновців:
Перший голос:
— Григор'єв своєю зрадою відкрив фронт, і денікінці зараз знущаються над трудовим народом. Отаман — авантюрист і зрадник народної революції.
Другий голос:
— Ми вигнали німців, скинули гетьмана Скоропадського, не дали утвердитися дрібно-буржуазному царству Петлюри, тож не даймо себе ошукати старому царському офіцеру Григор'єву!
Третій голос:
— Що каже Григор'єв сьогодні? З перших слів свого універсалу він запевняє, що Україною керують люди, які розіп'яли Христа, і люди, які прийшли з "московської обжорки". Брати! Хіба ви не чуєте в цих словах жахливого заклику до єврейських погромів і війни з російським народом — нашими братами по крові?
Тут Махно запитливо глянув на Задова, той зрозумів його погляд, усміхнувся і ледь помітно кивнув головою, мовляв, слухай, ягідки попереду і приготуйся до розв'язки.
Четвертий виступаючий... Його голос упізнали всі присутні. Бо то був один із "батькових" нерозлучних друзів, недавній начальник штабу армії, а нині її дипломат Олексій Чубенко. Говорив він зараз, не добираючи слів:
— Григор'єв — підлотник і денікінський наймит. Він уже давно з'якшався з катом українського народу Денікіним і на доказ цього ми затримали кілька годин тому трьох білих офіцерів, які йшли на таємний зв'язок з отаманом-зрадником, щоб вручити йому листа особисто від Денікіна. Трупи цих посланців білого генерала ви бачите ось тут, на майдані.
У кабінет до Махна зайшов ще один відомий сподвижник "батька" Семен Каретник. Він був озброєний двома маузерами й обвішаний бомбами. Григор'єв відвернувся від вікна й, оцінююче окинувши поглядом присутніх, відчув щось неладне й насторожено запитав: