— У селянства, як завжди, багато ворогів, — сказав наприкінці Нестор. — Бо кожний хоче на нашій спині в'їхати у свій рай. А ми, взявшись за зброю, не випустимо її доти, аж доки не станемо вільними. Рабство не вічне, а свобода — безсмертна. Вільному — воля, а рабству — смерть!
Весь майдан кричав аж до хрипоти: "Воля! А рабству — смерть! Воля! А рабству — смерть!"...
Коли майдан вщух, Нестор сказав, що до нього прибув від Петлюри делегат, земляк-гуляйпілець Левко Макуха. Він просить слова.
— Дамо йому?
Хвилинне мовчання. Потім хтось гукнув:
— Коли приїхав з добром, то нехай балакає. Послухаємо.
Виступ Левка слухали всі, на подив Махна, спокійно і навіть з певною цікавістю. А Левко почав з душевного, щоб у кожного йокнуло серце:
— Брати і сестри! Рідні мої, земляки-гуляйпільці! Слава про вас, про вашу революційну звитягу лине по всій матінці — Україні...
А далі говорив про Українську Народну Республіку — послідовницю Демократичної Козацької Республіки. Цього часу хтось з натовпу гукнув:
— Левку, ти краще скажи, що зробить ваша республіка з поміщиками й капіталістами?
— Вони матимуть стільки прав, скільки робітники й селяни, не більше. Експлуатація людини людиною заборонена раз і назавжди.
Майдан загув, як бджоли у вулику, а потім вибухнув гнівом. Кожний кричав своє, але всі прагнули одного — негайної розправи над багатіями, причому жорстокої. І розподілу їхнього майна між бідними.
Макуха продовжував щось говорити, але його вже ніхто не слухав. Люд почав дичавіти. Якийсь середніх літ чоловік з двома наганами за ремінним паском на щось видерся, може й на тачанку, бо за натовпом не було видно, й крикнув:
— Та чого ви його слухаєте? Хіба не видно, що він — поміщицький годованець? Тягніть його, хто там ближче, з трибуни і в морду!
У гуляйпільців ненависть до поміщиків була неймовірно великою, лише одна згадка про них вже у кожного викликала пропасницю. Тож зрозуміло, що після такого викрику озброєного махновця можна було чекати від мітингуючих лише некерованої бурі. І вона сталася. Натовп поліз до трибуни, прагнучи зловити Левка за поли пальта. Звісно, зловили б і розтоптали б. Та Махно взяв Макуху за руку і повів до своєї тачанки. Привіз Нестор його у штаб і наказав посадити в холодний льох, мовляв, нехай мерзне сучий син, все одно йому довго не жити — буде розстріляний. А що? Такою була чоловіча угода: переконає людей у необхідності союзу з Петлюрою — житиме, не переконає — до стінки і квит!