Закінчили співати й пішли у двір охороняти "гуляще" начальство. А Щусь показав усім присутнім вищий клас "чечітки". Він, бісів син, у танцях був, як і в герці на коні, мов дзига. Махно не танцював, бо грав на гармошці, яку привіз із собою. З нею він носиться, як кіт із салом. Вона в нього завжди лежить у бойовій тачанці, загорнута у райдужне, виткане його матір'ю, рядно. Грав він, на диво, грамотно й віртуозно. І де він навчився музики, ніхто не знає. Звичайно, на каторзі, в Бутирці. Там Нестор за дев'ять років пройшов усі свої університети: політичні, мистецькі, житейські. Він вивчив у Бутирці філософію, літературу, мистецтво. На його вірші каторжани співали пісні. А особисто сам Нестор полюбляв пісні тужливі, спокійні, здебільшого козацькі, у яких прославлялися звитяга, сміливість, боротьба за волю й незалежність України.
Коли усі, в тому числі й Щусь, закінчили танцювати, Махно заграв і заспівав бархатно-приємним баритоном:
Махно обірвав цю пісню й замінив її іншою:
Нестор замовк, про щось замислився. І щоб змінити його мінорний настрій на інший, господар запропонував заспівати усім разом пісню "Розпрягайте, хлопці, коні", яку він недавно почув від махновців і яку зараз співає усе Гуляйполе.
Заспівали гуртом і цю. Потім усі господарі пішли у свою спочивальню, а молодь ще довго гарцювала. Розійшлися парами по кімнатах десь опівночі: Нестор, звісно, з Галиною. Отак, в теплі і перед розстеленим широким ліжком з м'якою периною, він з Галиною вперше. Тоді, в лісі за Гуляйполем, між ними так нічого й не було. Просто, Нестор лише промучився з нею всю ніч і поїхав додому, спіймавши облизня. "Фортеця" — таке прізвисько в Кузьменчихи — йому не здалася, і він, ображений за це, вирішив у її бік і не глянути. Та у мозку все частіше з'являлося її ім'я, і серце все гучніше билося, коли очі бачили цю надто гарну й розумну даму. І все-таки, можливо не підійшов би до неї на мітингу й сьогодні, якби Негребецький наче ненароком не проговорився, що в штаб приходила Галина Андріївна... Приходила! Ага, все-таки загризла жаба, коли почула, що Нестор одружився з Тіною. "Фортеця" здалася без бою? Отак їй і треба! Щоб не прагнула плигнути вище своєї долі... Не плигне! Сьогодні Нестор вибрав проти неї зовсім іншу тактику — ніжної байдужості: зацілує її до запаморочення, доведе до червоного заліза і знехтує її тілом. Махно умів це робити, і навчився такому мистецтву, звісно, не в Бутирці, де промайнули його найкращі парубоцькі роки у карцері та в кайданах, а вже тут, у Гуляйполі, після повернення з каторги, коли в нього була можливість майже щодня і щоночі бути з новою і свіжою сільською дівчиною. Він гуляв шалено, бувало мав дві-три дівчини на добу, наче прагнув надолужити згаяне в казематах. Дівчат і жінок було кругом до бісової матері, але палкого кохання до них у Нестора не виникало. Серед цього цнотливо-спортивного бедламу були й винятки — Настя з Поліг і Тіна з Дібрівки, з якими Махно навіть ризикнув одружитися. У Насті Васецької росте від Нестора син. Бачив його кілька разів: маленький, хворобливий і чомусь Нестора жахається. Певно, зроблений на п'яну голову. А на яку ж? Звісно, на п'яну. Бо тверезим з Настею ніколи не спав і не спав би.
Дібрівська Тіна також блиснула промінчиком, трохи погріла його й зблякла, погашена новою зіркою на небосхилі — Галиною Кузьменко. Від неї моторошно на серці і разом з тим віє приємним теплом. Подібного незвичного почуття, викликаного жінкою чи дівчиною, у Нестора ще не було ніколи. Невже і його полонило справжнє кохання, про яке він читав лише у французьких романах?...
Нестор почав цілувати Галину з очей. Вони в неї темно-карі, великі, наче глибокі чорні озера, у бездонному лігві яких щоночі купаються небесні зорі... Від очей перейшов до щік. Лице її чисте, перкально-біле, трішки веснянкувате вгорі і пахло, як і тоді, в лісі, одними й тими ж парфумами солодкуватого смаку. А губи! Вони — рожеві, припухлі, наче навмисне створені природою для ніжного поцілунку. Коли Нестор пригубив їх, Галина розкрила свого рота, і Махно відчув, як вона з жадібністю голодного звіра цілувала його, голублячи своїм язиком його обличчя. А коли Нестор перейшов до вух і доторкнувся поцілунком мочок, Галина спершу скрикнула, наче чимось несподівано була вжалена, і вся затремтіла, мов осиковий лист на легенькому вітрі. Отаман зрозумів, що мочки — то вершина збудження її єства і ще ніжніше взявся їх цілувати. Галина зашепотіла: