— Перестань, дурню, теліпати язиком казна-що! — гаркнув на нього Нестор.
А Галина:
— Чого ти йому рота затуляєш? Він же правду каже.
— Правду? Та балаболка він гуляйпільський! — А до Задова: — Вона сюди не повернеться?
— Хто? Тіна? Ніколи, "батьку". Ти — вільний, як вітер у степу.
Галина пом'якшала душею, ближче підсіла до Нестора.
— То може підемо жити до Нюсі? — запитала вона.
— Я бачу, ти до неї не байдужа.
— Вона дуже мила.
— Льово, а що ти скажеш? — звернувся отаман до Зіньковського.
— Компрометуючих матеріалів на неї немає. Має анархо-комуністичні погляди.
— Тоді пошли когось до Михайла Борисовича Кернера, щоб передав мій усний наказ: віднині його куховарка Ніна Захарівна Дерко, вона ж Нюся, переводиться на постійну роботу при центральному штабі повстанської армії. Буде моєю домашньою куховаркою.
Задов вийшов.
— А ти, — звернувся він до Галини, — з цієї хвилини будеш жити при штабі в одній кімнаті зі мною.
— А коли ж одружимося?
— Я вже сказав: весною 1919 року і не раніше. Я люблю весну, особливо ранню, коли все оживає. Зрозуміла? — повернувся до Сашка: — Ти, баламуте, заведи Галину в мою кімнату і повертайся до мене.
Галина покірно підвелася і вийшла з Нетребою.
Отакий він Нестор: робить усе по-своєму, різко й невідступно. Його не зламаєш, не переконаєш. Може це комусь з жінок і не до вподоби, а Галина якраз про такого свого повелителя і мріяла.
Надвечір того ж дня Махно провів розширене засідання штабу. Спершу він забажав послухати начальника штабу Чубенка, аби той доповів про загальну політичну й військову обстановку на Україні та в Росії.
Олексій Васильович повагом підвівся, кахикнув за своєю давньою звичкою, розправив свої довгі козацькі вуса, підтягнув широкий пасок на своєму пузелі й розпочав:
— Обстановка, "батьку", така: більшовицький вождь Ульянов-Ленін створив уже тримільйонну армію за рахунок обов'язкової мобілізації робітників і селян. Та армія його ані хрена не варта, хоч озброєна до зубів за рахунок експропріації зброї з царських складів. У них немає грамотних і бойових командирів, а тому Червона армія зазнає краху від білогвардійців і навіть від петлюрівців.
— Який свій фронт більшовики вважають сьогодні головним? — перебив доповідача Махно.
— Звісно, південний. Сюди, на Україну, вони кинули найвідбірніші свої частини: Московську дивізію, а також Уральську, Інзевську та інші.
— Тоді вони можуть незабаром бути і в Катеринославі, — зробив припущення Махно.
— Без сумніву, "батьку"... Але петлюрівський полковник Самокиш, котрий нині утримує Катеринослав, не ликом шитий. Його бійцівські здібності у кілька разів перевищують усі сили більшовиків разом узяті.
Махно глянув на Зіньковського.
— А що ти скажеш, Льово?
— Хренові справи, "батьку". У Катеринославі кишить петлюрівців. За містом їх також тьма-тьмуща. Словом, якщо брати їхню кількість вояків і наших партизанів, то нас удесятеро менше.
— Виходить, що на одного нашого мужнього повстанця всього десять шароварників? Небагато... — розв'язав легку арифметичну задачу Махно.
А Сашко, котрий сидів у кутку й дивився через вікно Бог зна куди, почувши слово "шароварники” промимрив:
Махно почув Сашкові теревені і зреагував на них:
— От і ми прилипнемо, як п'явки, до петлюрівських шароварів, — сказав він. — Словом, будемо штурмувати Катеринослав. Нам, друзі, потрібно його взяти за всяку ціну! У цьому місті величезна кількість зброї — кулемети, гвинтівки, гармати, вагони патронів і всякої іншої військової всячини. Якщо ми не заволодіємо цією зброєю сьогодні-завтра, то через кілька днів увірветься туди Червона армія, і все це добро дістанеться їй.
Негребецький, який був також запрошений на цю нараду і досі сидів мовчки, вставив:
— Найважче буде заволодіти містком через Дніпро. Охорона його посилена, по боках — кулемети. Принаймні, я нарахував чотири кулеметних гнізда.
— А як ти перебрався через цей міст? — поцікавився “батько" в Негребецького.
— Дуже просто: сів у робочий потяг та й поїхав під виглядом робітника.
— І потягу ніхто з петлюрівців не перевіряв?
— Робочі потяги вони пропускають без перевірок.