Педорине горе
…Чтобы войти в семью передовых европейских стран, Украина должна отказаться от устаревших терминов «отец» и «мать», заменив их на «родитель № 1» и «родитель № 2». Кроме того, однополые супруги должны получить возможность усыновлять и удочерять украинских детей.
З демократичної преси
Звали дівчинку Педора,
Та не в тому її горе —
Матір кликала вона.
Раптом з темного вікна,
Наче привид чи кошмар,
Дядько Єврокомісар,
А із ним ще два дядьки.
— Кіндер! Ось твої батьки!
Плаче дівчинка Педора,
Кличе маму, та на горе
Їй гукають «Вас іст дас?»
«Перший батько» — педераст,
«Другий батько» — підарас…
З циклу "Кошмари"
Мені приснився дивний сон:
Що я — дитинка, граюся в садку,
І раптом виникає Фаріон…
Блакитний кошмар
Мені аж страшно уявляти,
Що стане в рідному краю,
Коли «блакитні» ті хлоп’ята
Навчать неправильно кохатись
Вкраїну милую мою.
Як бригадир Петро, рум’яний,
Зробивши «хімію» як бля,
Піде в колготочки убраний,
В гаю чекати Василя.
А той Василь листа напише:
«Петрусю, кицю, так би з’їв
Твої порепанії ніжки…»
А жінки, жінки, горе їм!
Живуть затурканії, тихо,
Ніхто їх вже не пригорне,
А головне, а головне —
Дітей не буде з того лиха,
І обезлюдніє наш край.
Не дай нам, Господи, не дай…
Блакитний кошмар-2
Я став боятись слова «друг».
Бо стільки підорів навкруг…
Щоденник відомого
Вранці у Путіна Вови
У страшних муках померла корова.
Вдень у Діми Медведєва
Сталась глибока лічна трагедія.
Під вечір біля Спаської вежі Кремля
Розверзлась земля,
І звідти вилізла гігантська тля.
День пройшов ОК.
Заснув щасливий. Тягнибок.
Братам-публіцистам
Я написав глибокую статтю,
Що ми обрали неправильну путю.
І показав у тій статті
Народу гарнії путі.
Та ворог каже мені: "Тю!
В труні я бачив ту статтю!"
І, маючи негарне на меті,
Став кликати народ на хибнії путі.
До столу кинувсь я миттю,
І написав іще статтю.
Іще стаття! Іще стаття!
Так все життя! Так все життя!
Як Робін Гуд! Як Прометей!
І ворог слабнув від моїх статей.
І якось у одній статті
Він захлинувсь, як у смітті.
У боротьбі за світле майбуття
Найперша зброя — це стаття.
Дума про ГеМеО
Яке, пробачте люди, чмо
Придумало оте ГЕМО?
От вчора: я і кум
П’ємо, І щось таке собі їмо,
І раптом те, що ми їмо,
Заворушилось і само
До рота лізе…
— Хто ти?!
— ГМО. —
І в очі дивиться!
Не мо
Сказати, що відчув я!
А тільки глянув у трюмо —
Бліді із кумом сидимо
І щось белькочемо ледь чутно:
— МамО, кумО, не поняв я того юмО…
Тих треба гнати від керма,
Хто продає народу ГМА!
Краєвид
На березі Славути,
Як той міфічний Пан,
У «Рібоки» обутий
Сидів козак Степан.
Ковтнувши «Пепсі-коли»
І мріючи про «лав»,
Він кульку «Стиморолу»
Із рота випускав.
А поруч десь Галина,
Що в ранчо з ним жиє,
Лежить і вже годину
Гамбургера жує.
А діти рано вранці,
Іще серед імли,
Поклавши «Снікерс» в ранці,
До коледжу пішли.
Старенький дід на ганок
Виходить в кімоно,
І знов про лесбіянок
Він дивиться кіно.
А баба: «Гоу з хати!
Бо стрелю, в решті решт!»
Та дід, мов Термінатор,
Його нічим не вб’єш.
А в полі і в кошарі
Стоїть такий прогрес!
І віялки «Ферарі»,
І трактор «Мерседес»!
На фермі повне диво:
Плямастий бик Пірат
Вдягнув презерватива,
Щоб не було телят.
Собаки брешуть «інгліш»,
Коти нявчать: «бай-бай»,
І все, що оком вгледіш,
То те є рідний край.
І мають все досхочу
І Канів, і Хорол,
І всяк жує та смокче
Той м’ятний «Стиморол».
Летять кулькові зграї
Туди, де між дібров,
Як «Пепсі» виграває
Газований Дніпро.