Юдо-богатырь
Стрелы блещут за спиною,
Топчет конь степную ширь.
Это скачет Рабинович,
Славный русский богатырь.
Шапка золотом расшита,
Меч горит как бирюза.
Для отчизны он — защита,
Для обидчиков — гроза.
Выйдет в поле — жнет и пашет.
В город выйдет — там народ:
«Рабинович! Хлеба! Каши!»
Всех накормит, всем нальет.
А потом, присев в сторонке,
Для сирот и бедноты
Отливает он коронки,
Ставит зубы и мосты.
Но сограждане упорны,
Не смотря на славный труд,
Все равно «жидовской мордой»
Рабиновича зовут.
Фараон і Фаріон (єгипетська байка)
Зустрілись якось
Фараон і Фаріон.
— Як звуть тебе, — питає Фаріон.
— Тутанхамон.
— Виходить, не тутешній…
— А хто ж тобі, сердешний,
Таке не українське дав ім’я?
Судила б я отих дуреп!
В дитинстві звався як?
— Аменхотеп.
Тут зовсім Фаріон скривило,
Неначе сир вона російський з’їла.
І каже: «Милий,
З таким ім’ям пливи до Нілу!
У справжніх фараонів, любий пан,
Імен є тільки два: Роман або Степан.
Закінчу байку без моралі —
Якби ту кралю
Занести до якоїсь піраміди,
Поставити почесну варту, гіда,
Нехай її вартують чи лікують,
Як скарб національний демонструють,
А потім хай гарненько замурують
Усі щилинки виходи та входи,
Щоб «львівська мумія»
Не вийшла на «Свободу».
Туга патріота
Ох, тяжко бачить, як злодюги
Грабують Неньку дні і ночі!
Грошей та їдла в них досхочу,
Будують дачі — першу, другу,
Дівок гребуть мов супермени.
Нестерпно бачить,
Що творять з тобою, Нене,
А головне — без мене!