— Ні, — заперечив Сірко. — Не кожен. Навіть подібним не кожен стає. А ти зробив так, що Кирило Лупиніс не вмер. Він став тобою.
— Я не про те. Іноді мені треба прибирати чужу личину.
— Навіщо? — спитав Сірко.
— Ви знаєте. Кміта казав, що декому це вдавалося сповна. Не відрізниш.
Сорочка на кошовому забіліла в пітьмі, як вичахлий попіл у жертовнику. Кирик подумав, що, може, Сірко ввійшов у подобу Велеса. Чи, навпаки, бог Велес прибрав подобу Сірка. У Кміти на Жаб’ячому острові Кирик читав Велесову книгу, вирізьблену на дубових дощечках.
— Коли ж ти бачив того Кміту? — спитав Сірко.
— Давно.
Кошовий поворушив вузлуватими пальцями ніг, щось собі прикидаючи в голові.
— Чую в тобі неспокій, — сказав він.
— Який неспокій?
— Так хвилює чоловіка дорога. Або жінка. Та, що стоїть у кінці тієї дороги і манить тоненьким пальчиком. Їдь. Тобі треба позбутися цього хвилювання.
— А тут?
— Зараз тут роботи тобі не буде. Усе почнеться трохи пізніше, — сказав Сірко. — Їдь, поки є час.
— Пізніше? Що почнеться пізніше?
— Я теж не все знаю, Кирику. І те, що згодом нам припече, зможеш зробити хіба що ти. Тому, коли повернешся, поїдеш ще далі. Дуже далеко.
— Часом не на Соловецькі острови? — чудно всміхнувся Кирик.
Сірко з темряви засвітив на нього такими очима, наче позичив їх у сірка.
— А в Москву ти не хочеш? — спитав він.
Розділ XІI,
де йдеться про оглядини знаків на тілі царевича, про погрози Сірка відірватися геть від Москви та про його перебування в столиці москвинів
Після того як отець Петро, беручи великий гріх на душу, відкрив Сіркові тайну сповіді, кошовий заспокоїв ієромонаха, що Бог поставився з розумінням до цього вимушеного прогрішення. Господь простив і навіть подав добрий знак через чудо з вухом царевича, яке поменшало після сповіді та причастя. А щоб ще більше скріпити віру запорожців, Сірко попросив отця Петра, аби той, узявши одинадцять курінних отаманів, провідав царевича та чемно попросив його показати на своєму тілі Божі знамення.
Це було знов-таки неприємне доручення для ієромонаха, але він добре знав, що віру, як і дух, треба постійно зміцнювати. Він також подумки похвалив кошового, що той велів підібрати саме таке число отаманів, гейби одинадцять апостолів, котрі не зрадили Ісуса.
Після заутрені отець Петро взяв із собою курінних Добривечора, Гапочку, Срібного, Гавегу, Туркала, Лантуха, Криворучка, Покотьола, Сорочанського, Чичиркоза, а також Хитрика. Хитрик саме повернувся з Переволочної, куди їздив по рибу, й отець Петро подумав, що буде непогано, якщо вони прийдуть до царевича не впорожні, а з доброю рибкою до великого посту.
Симеон Олексійович радо зустрів їх у своєму курені, він дуже любив гостей і вже хотів було частувати їх запіканкою, але ієромонах, дивлячись на праве вухо царевича, яке вочевидь поменшало, сказав, що вони прийшли в іншій справі, вельми делікатній і, можливо, не зовсім приємній для його величності. Річ у тім, що вони, одинадцять курінних на чолі з отцем Петром, змушені оглянути на тілі царевича віщі знаки, аби доконечно заткнути пельки московським послам.
— То це ви хочете, щоб я роздягнувся? — спитав Симеон.
— Не зовсім, — сказав Добривечір. — Тільки до пояса.
Царевич зашарівся, рожевий рум’янець проступив на його щоках.
— Прямо зараз? — спитав він.
— Та вже, — ніяковіючи, сказав отець Петро. — Потихоньку, полегоньку, та якось воно і буде.
— А ми, ваша величносте, тут рибки принесли, — не зовсім доречно промимрив Хитрик.
Симеон Олексійович обвів їх очима — чи не жартують? — потім розщібнув гаплики на вишневій черкесці, зняв її, кинув на ліжко. Стояв у білій атласній сорочці, все ще не вірячи, що ієромонах з одинадцятьма курінними-апостолами раптом підібрали охоту його роздивлятися. Пороззявляли роти й чекали дива.
Царевич легко стягнув із себе сорочку й недбало кинув на ліжко. Перед ними стояв голий до пояса худорлявий юнак, і дванадцять пар очей вп’ялися в його праве передпліччя та груди. Штовхаючись і стукаючись лобами, курінні щільно обступили царевича.
Є, є, є!!!
На смаглявому тілі Симеона вони побачили вісім природних знаків. Ні, це не були виразні відбитки двоголового орла, місяця, шаблі чи зірки, але на тих місцях, де вони мали бути, біліли округлі цятки, наче залишені доторками Чийогось перста. Якраз на правому передпліччі й на грудях, зліва, де серце. І хай вони скидалися на лишаї чи якісь вроджені плями, та якщо добре приглянутися, там неважко було розгледіти й царський вінець, і місяць, і шаблю, і зірку.