На хуторі біля водяного млина перед високим дубовим частоколом їх зустрів зарослий, як звірина, чоловік.
— Не бійся, — сказав до Христусі Кирик. — Це мій товариш Петро Лиховій. Він наглядатиме за нашим господарством і челяддю, коли я відлучатимуся на Січ.
— Все буде добре, пані Христино, — злегка і з гідністю вклонився Петро Лиховій.
— Життя покаже, — сказала Христуся.
— А що таке життя? — Лиховій пошкріб за правим вухом, яке було більше за ліве. — Казав мені ще покійний старець Ілля: життя — це млинове колесо. Як ти литимеш на нього воду, так воно і крутитиметься. Хіба ні?
— Який Ілля? — холодок пробіг попід серцем у Кирика.
— Сліпий однорукий жебрак, — відповів Петро Лиховій. — Який же іще!