За кілька хвилин я повернулась до своїх друзів, але нікому й слова не сказала про те, що трапилося. Хтось зауважив, що зі мною не все гаразд, і прокоментував якось, але я лише стенула плечима і промовчала. Не те щоб мені було соромно — просто це було трохи як раніше, коли ми підстерігали Мадам у дворі, щойно вона виходила з машини. Найдужче тоді мені хотілось, щоб того випадку не траплялось узагалі, і я думала, що якщо не буду про нього згадувати, то зроблю послугу собі і всім іншим.
Однак через кілька років я обговорювала цю ситуацію з Томмі. Це було невдовзі після нашої розмови біля ставка, де він уперше довірився мені і розповів про міс Люсі; тоді, коли — принаймні як я це бачу — ми почали замислюватись і задавати запитання про себе самих, і це тривало згодом протягом багатьох років. Коли я розповіла Томмі про випадок з Мадам у спальні, він запропонував дуже просте пояснення. На цей час нам уже, звичайно, було відомо те, про що я не здогадувалась раніше: що ніхто з нас ніколи не зможе мати дітей. Можливо, я якимось чином вхопила це знання, коли була молодша, повністю його не усвідомивши, і тому, слухаючи пісню, давала їй таке пояснення. Одначе бути не може, щоб мені вже було відомо це в ту мить, коли це сталося. Як я сказала, на той час, коли ми з Томмі це обговорювали, нам уже все було чітко зрозуміло. Так сталося, що жоден із нас аж надто цим фактом не переймався; насправді дехто навіть радів, що можна займатись сексом і не хвилюватись — хоча на тій стадії повноцінний секс також був від нас досить далеко. У кожному разі, коли я розповіла Томмі про те, що трапилось, він сказав:
— Можливо, Мадам — не така вже й погана людина, хоч і моторошна. Тому, коли вона побачила, як ти танцюєш, ніби пригортаєш до грудей своє немовля, вона відчула, що це вкрай трагічно, бо ти ніколи не народиш дитину. Ось чому вона почала плакати.
— Але ж Томмі, — звернула увагу я, — але звідки вона могла знати, що ця пісня якось пов’язана з народжуванням дітей? Звідки вона могла знати, що подушка, яку я тримала — це дитина? Все це діялося тільки в моїй голові.
Томмі про це подумав, а тоді напівжартівливо сказав:
— Може, Мадам уміє читати думки. Вона дивна. Може, вона має здатність зазирати людям досередини. Мене б це не здивувало.
Від цього нам стало трохи моторошно, і хоча ми й гиготіли, але більше на цю тему не розмовляли.
Касета зникла за кілька місяців після випадку з Мадам. Я не пов’язувала між собою ці дві події тоді, не маю підстав робити це і тепер. Одного вечора, перед тим, як мали вже вимкнути світло на ніч, я переглядала свою колекцію в коробці — просто щоб згаяти час перед тим, як інші повернуться з ванни. Дивно, але коли до мене дійшло, що касети більше немає, перша думка, що пронизала мене — не можна ні перед ким видавати своєї паніки. Пам’ятаю, як старанно я щось собі намугикувала, продовжуючи шукати. Я багато про це думала і досі не знаю, як усе пояснити: у цій кімнаті зі мною жили мої найближчі подруги, але я не хотіла, щоб вони знали, як я засмутилась через зникнення своєї касети.
Гадаю, ця потаємність була пов’язана з тим, наскільки важливою була для мене ця касета. Можливо, у Гейлшемі кожен мав такі маленькі секрети — особисті закамарки, повітряні замки, в яких можна було сховатись зі своїми страхами і тугою. Але сам факт того, що в нас можуть бути такі потреби, видавався нам тоді чимось неправильним — наче ми таким чином когось підводили.
Так чи інакше, остаточно впевнившись, що касета зникла, я найбуденнішим тоном запитала кожну з сусідок по спальні, чи вони її не бачили. Я ще не повністю впала в безнадію, оскільки існував шанс, що я забула її в більярдній. Згідно з моїм іншим сподіванням, хтось позичив касету і збирався повернути її вранці.
Але наступного дня касета не знайшлася, і я досі не маю уявлення, що з нею трапилось. Насправді у Гейлшемі, на мою думку, відбувалося набагато більше крадіжок, ніж ми — чи вихователі — були готові визнати. Але зараз я розповідаю про цей випадок, щоб пояснити дещо про Рут і про те, як вона зреагувала. Вам слід пам’ятати, що я втратила касету менше ніж за місяць з часу, коли в класі мистецтва Мідж почала розпитувати Рут про коробку з олівцями і я прийшла їй на допомогу. Відтоді, як я вже казала, Рут шукала нагоди, щоб зробити щось гарне для мене у відповідь, і зникнення касети стало чудовою можливістю. Можна навіть сказати, що наші стосунки нормалізувались аж тоді, коли зникла касета — за весь час, починаючи від дощового ранку, коли під дашком головного корпусу я згадала при ній про реєстр Розпродажів.