Ця теорія трохи скидається на теорію змови — а я не думаю, що наші вихователі були такі вигадливі, — але щось у цьому є. Безперечно, за моїми відчуттями, я наче завжди мала неокреслене поняття про виїмки, навіть у віці шести чи семи років. І цікаво, що коли ми були вже старші і вихователі розповідали нам щось нове на цю тему, ніщо не ставало для нас цілковитим сюрпризом. Справді складалось враження, наче ми вже десь про це чули раніше.
Щойно я усвідомила, що коли вихователі вперше почали читати нам справжні лекції про секс, вони зазвичай поєднували їх із розповідями про виїмки. У цьому віці — знову-таки, я кажу про тринадцять років — ми всі були стурбовані і захоплені сексом, і природним чином відсували інші теми на задній план. Іншими словами, цілком можливо, що вихователям вдавалось непомітно проштовхнути нам у голови чимало базових фактів про наше майбутнє.
Заради справедливості варто сказати, що поєднувати ці дві теми таки було природно. Скажімо, якщо вони казали нам, як важливо уникати статевих хвороб, дивно було б не додати, наскільки важливіше було це для нас порівняно з нормальними людьми іззовні. І це, безперечно, знову приводило нас до теми виїмок.
Крім цього, окрема тема стосувалась нашої нездатності мати дітей. Міс Емілі сама часто читала нам лекції про секс. Пам’ятаю, одного разу вона принесла з класу біології скелет у натуральну величину, щоб продемонструвати, як же це робиться. Повністю приголомшені, ми дивились, як вона по-всякому цей скелет викривлювала, без найменшої ніяковості встромляючи в нього указку. Вона викладала ази того, як це робиться, що входить куди, про різні способи так, наче продовжувала викладати географію. І раптом, залишивши скелет на столі, зігнутим у непристойній позі, вона обернулась і почала розповідати, як нам слід пильнувати, з ким саме ми займаємось сексом. Не тільки через хвороби, але також, сказала вона, тому, що «секс впливає на емоції у спосіб, про який ви навіть не підозрюєте». Нам слід було з надзвичайною обачністю підходити до сексу в зовнішньому світі, особливо з людьми, які не були учнями, тому що там секс був несказанно важливим. Там люди навіть бились і вбивали одне одного через те, хто з ким займався сексом. І причина цієї ваги — бо секс там був набагато важливіший, ніж, скажімо, танці або настільний теніс — полягала в тому, що люди назовні відрізнялись від нас, учнів: вони могли мати від сексу дітей. Ось чому їм було так важливо, хто з ким займався цим. І незважаючи на те, що нам було відомо — жоден із нас не здатен до дітородження, ми повинні були поводитись схожим чином. Ми мусили поважати правила і ставитись до сексу як до чогось страшенно особливого.
Лекція міс Емілі того дня була типовим прикладом того, про що я розповідаю. Ми говорили про секс, але попри це звучали й інші теми. Мабуть, саме тому нам «розповідали, не розповідаючи».
Думаю, врешті-решт ми ввібрали таки багацько інформації, тому що я пам’ятаю, як у той період відбулась помітна зміна у способі, в який ми наближались до території, що оточувала тему виїмок. До того часу, як я вже сказала, ми робили що завгодно, щоб тільки уникнути цієї теми; ми задкували, щойно наблизившись, а на кожного ідіота, який поводився необережно — як, скажімо, Мардж того разу, — чекало суворе покарання. Але десь із досягненням тринадцяти років, як я вже казала, ми почали змінювати ставлення. Ми все ще не обговорювали виїмки і все, що їх стосувалось; всі ці теми і далі видавалися нам доволі незручними. Натомість ми почали з них жартувати, приблизно так само, як жартували про секс. Озираючись на той час сьогодні, я сказала б, що правило не обговорювати виїмки безпосереднім чином і далі діяло, і було непохитніше, ніж досі. Але тепер нормальним вважалося, майже обов’язковим, час від часу жартівливо натякати на те, що нас чекало попереду.
Це добре ілюструє той випадок, коли Томмі поранив лікоть. Мабуть, це сталося незадовго до нашої з ним розмови біля ставка, тобто в період, коли Томмі, на мою думку, все ще виходив з фази знущань і переслідувань.
Рана була не надто велика, і хоча його й послали до Круколицьої, щоб та її оглянула, він повернувся майже відразу з квадратною пов’язкою, приклеєною до ліктя. Ніхто про це не думав, аж доки, через кілька днів, Томмі зняв пов’язку і відкрив щось на стадії між загоюванням і все ще відкритою раною. Можна було побачити, як де-не-де почали утворюватись шматочки шкіри, а з-під них проглядали червоні місця. Ми якраз мали ланч, тож усі оточили Томмі, щоб прогудіти: «Уеее!» А тоді Крістофер Г., старший від нас на рік, із кам’яним виразом обличчя мовив: