— Як на мене, це трохи жорстоко, — сказала Рут, — що вони постійно його отак доводять. Але він сам винен. Якби навчився панувати над собою, йому б дали спокій.
— Вони все одно приставали б, — сказала Ханна. — У Ґрема К. теж поганий характер, але хлопці поводяться з ним дуже обережно. Вони чіпляються до Томмі, тому що Томмі — нероба.
І тоді раптом всі заговорили одночасно: про те, що Томмі ніколи навіть не намагався бути творчим, що він нічого не подавав на День весняного обміну. Мені здається, що на цю мить кожна з нас таємно сподівалась, що з будинку з’явиться вихователь і забере його геть. І хоч у цій останній змові, вигаданій для того, щоб засмутити Томмі, ми участі не брали, але таки зайняли місця глядачів навколо арени — і тепер почувалися винними. Однак ніхто з вихователів не з’являвся, тож ми перелічували причини, з яких Томмі заслуговував на все, що з ним відбувалося. Ніхто не сперечався, коли Рут поглянула на годинник і сказала, що хоч у нас є ще трохи часу, нам все ж варто повертатись до основного корпусу.
Коли ми вийшли з павільйону, Томмі і далі дурів. Корпус був розташований ліворуч, а оскільки Томмі стояв посеред поля навпроти нас, не було потреби його минати. У кожному разі, він дивився у протилежний бік і, здавалось, навіть нас не зауважив. А все ж таки, поки мої подруги йшли до краю поля, я почала рухатись у напрямку до Томмі. Я знала, що це спантеличить решту, але продовжувала йти — продовжувала, навіть почувши наполегливе шепотіння Рут, щоб я поверталась.
Гадаю, Томмі не звик, щоб його турбували під час нападів гніву, тому що коли я підійшла, він на мене витріщився, а тоді продовжив верещати, як раніше. Здавалось, що він декламує Шекспіра, а я посеред його виступу ввірвалась на сцену.
Навіть тоді, коли я промовила:
— Томмі, поглянь лише на свою чудову футболку. Ти її всю забруднив, — не було жодної ознаки, що він мене почув.
Тому я зробила крок уперед і поклала долоню на його руку. Згодом всі інші думали, що він зробив це зумисно, але я так не вважала. Він і далі молотив руками і не здогадувався, що я збираюсь до нього торкнутись. У кожному разі, він смикнув рукою, відбив мою долоню і вдарив мене по щоці. Боляче не було, але я скрикнула — так само, як і більшість дівчат, що стояли позаду.
Аж тоді, здається, Томмі нарешті усвідомив мою присутність і присутність інших, усвідомив себе самого і той факт, що він стоїть посеред поля, усвідомив, як поводиться, — і після цього витріщився на мене з дурнуватим виразом.
— Томмі, — досить суворо проказала я. — Твоя футболка вся в болоті.
— То й що? — пробелькотів він. Але промовляючи це, він опустив голову, зауважив коричневі бризки і ледве стримав себе, щоб вражено не закричати. А тоді я побачила, як на його обличчі відобразилось здивування — звідки я можу знати про його почуття до футболки.
— Немає через що хвилюватись, — сказала я, перш ніж наша мовчанка стала для нього принизливою. — Вона відпереться. Якщо сам не зможеш відіпрати, віднеси до міс Джоді.
Він продовжував роздивлятись футболку, а тоді сварливо сказав:
— Тебе це взагалі не стосується.
Схоже, він негайно пошкодував про це останнє зауваження і боязко на мене зиркнув, наче сподівався, що я скажу йому щось підбадьорливе. Але з мене було вже досить, особливо тому, що за нами спостерігали дівчата і, як я могла здогадатись, невідомо скільки людей із вікон головного корпусу. Тому я відвернулася, стенувши плечима, і приєдналась до подруг.
Коли ми рушили, Рут обвила мене рукою за плечі.
— Принаймні ти змусила його замовкнути, — сказала вона. — Ти в порядку? От скажений звір.
Розділ другий
Все це сталося так давно, що мої спогади можуть бути не зовсім достовірними. Але наскільки пригадую, у той період для мене були характерні такі вчинки, як той із Томмі, — я змушувала себе виконувати різні завдання. І коли за кілька днів Томмі зупинив мене, я вже практично про все забула.