— Рут, — твердо втрутилась я. — Рут, не треба.
Але вона продовжувала:
— Ми всі це знаємо. Нас роблять зі сміття. Наркомани, проститутки, алкаші, волоцюги. Злочинці, можливо, якщо вони не психи. Ось звідки ми беремося. Нам усім це відомо, то чому ми про це не говоримо? Така жінка? Та припиніть. Ага, точно, Томмі. Розважились. Вдаваймо, що ми розважились. Та інша жінка, її подруга, літня пані в галереї. Думала, що ми студенти, що ми вивчаємо мистецтво. Думаєте, вона б розмовляла з нами так, якби знала, хто ми насправді такі? Що, на вашу думку, вона відповіла б, якби ми її запитали? «Вибачте, ви не знаєте, чи ваша подруга була моделлю клона?» Вона б викинула нас геть. Ми це добре знаємо і можемо сказати. Якщо хочете шукати «ймовірних я», якщо хочете робити це правильно, шукайте в каналізації. Шукайте у сміттєвих баках. Шукайте в унітазах, ось звідки ми всі походимо.
— Рут, — голос Родні звучав рівно, в ньому чулося застереження, — забудьмо про все і відвідаймо Мартіна. Він сьогодні вільний. Він тобі сподобається, він дуже смішний.
Кріссі обвила Рут рукою.
— Ну ж бо, Рут. Послухаймо Родні.
Рут звелася, і Родні почав іти.
— Ну, ви можете йти, — тихо сказала я. — Я не піду.
Рут обернулась і уважно на мене поглянула.
— Ну, а з тобою що? А ти чого розкисла?
— Я не розкисла. Просто іноді ти говориш маячню, Рут.
— Ви тільки погляньте, вона засмутилась. Бідна Кеті. Їй не подобається, коли говорять прямо.
— Це тут ні до чого. Я не хочу йти до опікуна. Нам не можна, і я не знайома з цим хлопцем.
Рут стенула плечима і обмінялась поглядами з Кріссі.
— Ну, — сказала вона, — нам не обов’язково всюди ходити разом. Якщо маленька міс не хоче до нас приєднатись, то й не мусить. Нехай побуде собі сама.
Тоді вона схилилася до Кріссі і театрально прошепотіла:
— Це найкращий спосіб, коли Кеті не в настрої. Треба дати їй спокій, і вона відійде.
— Будь біля машини о четвертій, — сказав мені Родні. — Інакше тобі доведеться їхати автостопом.
Він засміявся.
— Припини, Кеті, не дуйся. Іди з нами.
— Ні. Ви собі йдіть. Мені не хочеться.
Родні стенув плечима і знову рушив уперед. Рут і Кріссі пішли за ним слідом, але Томмі не поворухнувся. Тільки коли Рут поглянула на нього, він сказав:
— Я залишуся з Кет. Якщо ми розділяємось, то я залишуся із Кет.
Рут зміряла його розлюченим поглядом, тоді відвернулась і пішла. Кріссі й Родні зніяковіло зиркнули на Томмі, а тоді також рушили геть.
Розділ п'ятнадцятий
Ми з Томмі перехилились через перила і дивилися на вид, аж доки решта друзів не зникли з нашого поля зору.
— Це просто так кажуть, — нарешті мовив він. А тоді, за якусь мить:
— Так кажуть, коли хочуть себе пожаліти. Це просто слова. Вихователі ніколи такого нам не говорили.
Я почала йти — у протилежному напрямку від того, куди пішли інші, — а Томмі йшов поруч.
— Не варто через це засмучуватись, — продовжував говорити він. — Рут тепер постійно щось таке робить. Їй просто треба було випустити пару. В кожному разі, ми ж сказали їй: навіть якщо це правда, навіть якщо це правда бодай на краплю, не розумію, що це змінює. Наші моделі, те, якими вони є — все це не має нічого спільного з нами. Воно не варте того, щоб засмучуватись.
— Добре, — сказала я і легенько штовхнула його плечем. — Добре, добре.
Я мала враження, що ми йдемо до центру міста, хоча певності не було. Я намагалась придумати, як змінити тему, коли Томмі зробив це перший:
— Знаєш, коли ми були у «Вулворті»… Коли ти там блукала в кінці крамниці з іншими… Я намагався дещо розшукати. Знайти дещо для тебе.
— Подарунок? — я поглянула на нього здивовано. — Не впевнена, що Рут це схвалить. Хіба що для неї у тебе є подарунок більшого розміру.
— Типу подарунок. Але мені не вдалося нічого знайти. Я не хотів тобі казати, але тепер у мене з’явилася ще одна можливість. Тільки тобі доведеться допомогти мені. Я не дуже вмію ходити по крамницях.
— Томмі, про що це ти? Ти хочеш зробити мені подарунок, але треба, щоб я допомогла тобі його вибрати…
— Ні, я знаю, що саме це має бути. Тільки… — він засміявся і знизав плечима. — Ну, я можу тобі розповісти. У тій крамниці, де ми були, на полицях лежить повно касет і платівок. І я шукав таку саму касету, яку ти загубила колись. Пам’ятаєш, Кет? Тільки я не можу пригадати, що саме це було.