Звичайно, я погано почувалася, особливо прикро було через тварин Томмі. Але підійти до нього, щоб попросити вибачення і пояснити, що насправді трапилось, уже не було таким простим завданням. Кілька років тому, та навіть на півроку раніше, все могло б спрацювати у такий спосіб. Ми з Томмі поговорили б про це і все вирішили. Але чомусь того другого літа все змінилось. Можливо, через мої стосунки з Ленні, не знаю. У кожному разі, поговорити з Томмі вже не було так просто. Зовні все начебто було так само, як раніше, але ми ніколи не згадували про тварин чи про те, що сталося на церковному подвір’ї.
Все це сталось якраз перед розмовою а Рут під навісом старої автобусної зупинки, коли я так роздратувалась через її манеру вдавати, що вона не пам’ятає про грядку ревеню в Гейлшемі. Я вже казала, що, ймовірно, не зреагувала б так суворо, якби це не сталося просто посеред серйозної розмови. Гаразд, можливо, ми вже обговорили найважливіше, але навіть якщо так, навіть якщо ми вже збавили оберти і просто базікали, це базікання все ще було частиною нашої спроби залагодити наші стосунки, тому жодне вдавання тут було цілковито недоречним.
А трапилося таке. Хоча наші з Томмі стосунки здавались зіпсованими, між нами з Рут наче не все ще було втрачено — чи принаймні так мені здавалось, — тож я вирішила, що настав час із нею обговорити, що ж відбулося на церковному подвір’ї. То був один із днів зі зливами й дощами, тож ми, незважаючи на вологість, сиділи вдома. Отож коли ввечері небо розчистилось і на ньому навіть розквітнув красивий рожевий захід сонця, я запропонувала Рут вийти і подихати повітрям. Я знала про круту стежку, яка вела вздовж краю долини і виходила на дорогу поруч зі старою автобусною зупинкою. Автобуси не зупинялись тут уже сто років, знак автобусної зупинки забрали, а на задній стіні залишилась тільки рама від колись заскленого розкладу. Але сам навіс ще стояв, схожий на зведену з любов’ю дерев’яну хатинку, один із боків якої був відкритий на поля, що сходили вниз, у долину — і навіть лавка виявилась цілою. На неї ми з Рут і сіли, щоб перевести подих, розглядаючи павутину на кроквах і милуючись літнім вечором. Тоді я сказала:
— Знаєш, Рут, ми повинні спробувати розібратись у тому, що недавно трапилось.
Мій голос звучав примирливо, і Рут відповіла взаємністю. Вона негайно погодилась, що це страшенно тупо, що ми втрьох вічно сваримось через якісь дурниці. Вона згадувала інші наші сварки, і ми з них трохи пореготали. Але я не хотіла, щоб Рут отак просто проїжджала всю ситуацію, тому сказала, стараючись говорити без звинувачення в голосі:
— Рут, знаєш, я думаю, що іноді, коли ти з кимось у парі, ти не можеш бачити так чітко, як, можливо, бачить хтось іззовні. Тільки іноді.
Вона кивнула.
— Це, мабуть, правда.
— Я не хочу втручатись. Але останнім часом мені іноді здається, що Томмі дуже засмучений. Ну знаєш. З приводу певних речей, які ти сказала або зробила.
Я хвилювалась, що Рут розізлиться, але вона кивнула і зітхнула.
— Мабуть, ти права, — врешті-решт сказала вона. — Я теж багато про це думала.
— Тоді, мабуть, я не повинна була порушувати цю тему. Я мала розуміти, що ти бачиш, що відбувається. Це не моя справа.
— Твоя, Кеті. Ти одна з нас, і це завжди твоя справа. Ти права, все вийшло неправильно. Я знаю, про що ти. Вся ця історія про його тварин. Це було негарно. Я сказала, що мені дуже прикро.
— Я рада, що ви це обговорили. Я не знала.
Рут колупала дерев’яні скалки, які відійшли від лавки, і певний час здавалась цілковито поглинутою цим заняттям. Тоді вона мовила:
— Слухай, Кеті, добре, що ми почали говорити про Томмі. Я хотіла дещо тобі сказати, але не знала, як чи коли, справді. Кеті, пообіцяй, що не будеш на мене сердитись.
Я подивилась на неї і сказала:
— Якщо це не стосується знову тих футболок.
— Ні, серйозно. Пообіцяй, що не будеш дуже сердитись. Тому що я повинна тобі це сказати. Я б собі не пробачила, якби довше від тебе це приховувала.
— Добре, у чому річ?
— Кеті, я деякий час про це думала. Ти ж не дурна, і ти, можливо, розумієш, що ми з Томмі можемо не бути парою вічно. Це не трагедія. Певний час ми одне одному підходили. Але чи так буде завжди, ніхто не знає. А тепер кружляють всі ці розмови про пари, яким відтерміновують виїмки, якщо вони доведуть, ну ти знаєш, що вони справжні. Добре, Кеті, ось що я хотіла сказати. Було б цілком природно, якби ти подумала, що може статись, якщо ми з Томмі вирішимо, що більше не повинні бути разом. Ми не збираємось розходитись, не зрозумій мене неправильно. Але я думаю, що було б цілком нормально, якби ти про таке подумала. Отож, Кеті, ти повинна зрозуміти, що Томмі на тебе не дивиться в такому ключі. Ти йому дуже, дуже подобаєшся, він вважає тебе просто чудовою. Але я знаю, що він зовсім не розглядає тебе як… ну знаєш… як справжню подругу. До того ж… — Рут замовкла, а тоді зітхнула. — Ти ж знаєш, що цей Томмі за один. Він такий прискіпливий.