— Так дивно, — сказала я, — все це тепер пригадувати. Пам’ятаєш, скільки ти про це говорила? Мовляв, одного дня працюватимеш у такому офісі.
— Точно, тому ми тоді й поїхали, — підхопив Томмі, немов пригадав це щойно тієї миті. — До Норфолка. Шукали твоє ймовірне я. Яка працювала в офісі.
— А ти не думаєш іноді, — сказала я до Рут, — що тобі варто було більше про це подумати? Гаразд, ти була б перша. Перша з нас усіх, кому вдалось би щось таке зробити. Але тобі, можливо, вдалося б. Чи не уявляєш ти іноді, що могло б статися, якби ти спробувала?
— Як я могла спробувати? — голос Рут звучав ледве чутно. — Я просто колись про це мріяла. Ось і все.
— Але якби ти бодай дослідила цю можливість. Звідки тобі знати? А раптом дозволили б.
— Точно, Рут, — сказав Томмі. — Можливо, тобі слід було спробувати. Ти ж стільки про це розводилась. Я думаю, Кет права.
— Я не розводилась про це, Томмі. Принаймні я не пригадую, щоб розводилась.
— Але Томмі правий. Ти принаймні повинна була спробувати. В такому разі, побачивши такий постер, ти пригадала б, чого хотіла колись, і знала б, що принаймні перевірила цю можливість…
— Як я могла її перевірити? — голос Рут уперше став жорсткішим, але вона тут же зітхнула й опустила погляд.
Томмі сказав:
— Ти постійно повторювала, що у твоєму випадку може бути особливе ставлення. Можливо, так воно й було. Слід було бодай запитати.
— Добре, — сказала Рут. — Кажеш, я повинна була довідатись. Як? Куди б я з цим пішла? Не було способу довідатись.
— Однак Томмі правий, — погодилась я. — Якщо ти вважала себе особливою, тобі слід було принаймні запитати. Треба було піти до Мадам і запитати.
Щойно я це сказала — щойно згадала Мадам, — як зрозуміла, що помилилась. Рут звела на мене погляд, і я побачила, як її обличчя освітилось тріумфальним спалахом. Часом таке показують у фільмах: коли одна особа спрямовує на другу особу пістолет, і та особа з пістолетом змушує іншу робити різні речі. А тоді стається якась помилка, метушня, і пістолет опиняється у другої особи. І друга особа дивиться на першу, сяючи, з виразом «не-вірю-власному-щастю» на обличчі, яке обіцяє всі можливі види помсти. Ось так подивилась на мене Рут, і хоча я нічого не сказала про відтермінування, я згадала Мадам, тож до мене дійшло, що ми опинилися на якійсь новій території.
Рут побачила, що я запанікувала, і обернулась на своєму сидінні обличчям до мене. Тож я готувалась до нападу, запевняючи себе, що хоч як би вона зараз викрутила ситуацію, тепер усе змінилося, і їй не вдасться поводитись так, як вона поводилась у минулому. Я переконувала себе і тому зовсім не була готова до того, що почула.
— Кеті, — сказала вона, — я не сподіваюсь, що ти коли-небудь мене пробачиш. Я навіть не бачу для цього жодних підстав. Але все одно попрошу пробачення.
Я була так цим приголомшена, що спромоглася лише на незугарне:
— За що тебе пробачити?
— За що мене пробачити? Ну, для початку, за те, що я завжди брехала тобі стосовно хотячок. Коли ти розповідала мені, що іноді тобі хочеться зробити це фактично будь з ким.
Томмі знову засовгався позаду, але Рут нахилялась тепер уперед, дивлячись просто на мене, наче тієї миті Томмі з нами в машині не було.
— Я знала, що тебе це страшенно турбує, — сказала вона. — Мені слід було тобі сказати. Мені слід було розповісти тобі, що зі мною теж так буває, точнісінько так само, як ти це описувала. Знаю, що тепер ти все це усвідомлюєш. Але ж тоді ти не знала, і мені слід було сказати. Я повинна була розповісти тобі, що хоча я з Томмі, я не могла іноді не робити цього з іншими людьми. Щонайменше з трьома іншими, коли ми були в Котеджах.
Вона сказала це, все ще не дивлячись у бік Томмі. Але не в тому річ, що вона його ігнорувала, вона просто так інтенсивно намагалася до мене достукатись, що все інше для неї розмилось.
— Я майже готова була тобі зізнатись кілька разів, — продовжувала вона. — Але не зробила цього. І навіть тоді, у той час, я знала, що одного дня ти все це зрозумієш і будеш мене звинувачувати. Але все одно так нічого й не розповіла. Немає причин, щоб ти мені це пробачала, але я хочу просити, бо…
Вона несподівано замовкла.
— Бо що? — запитала я.
Вона засміялась і сказала:
— Бо нічого. Я хотіла б, щоб ти мене пробачила, але не сподіваюсь на це. У кожному разі, це не половина всього і навіть не маленька частина. Найголовніше, що я не дозволяла вам зійтися з Томмі.