Мабуть, це звучатиме дивно, але в Гейлшемі черга на сніданок справді була одним із найкращих місць для особистих розмов. Це було якось пов’язано з акустикою у Великій залі. Навколишній гомін і високі стелі створювали умови для того, щоб вас ніхто не підслухав — якщо ви тільки говорили неголосно, стояли близько і переконувались, що ваші сусіди захоплені власними теревенями. У кожному разі вибір ми мали невеликий. «Тихі» місця зазвичай виявлялись найгіршими, тому що хтось постійно нипав повз вас у радіусі чутності. Якщо ви зраджували своїм виглядом намір провести таємну розмову, про це, здавалось, упродовж кількох хвилин знали вже всі навколо, тому шансів ви не мали жодних.
Тому, коли я побачила Томмі попереду, я йому помахала — згідно з правилом, ти не міг потрапити в передню частину черги, натомість повернутись назад дозволялося. Томмі підійшов, радісно усміхаючись, і спочатку ми просто стояли мовчки — не тому, що було ніяково, а чекаючи, коли будь-яке зацікавлення пересуванням Томмі зійде нанівець. Тоді я промовила:
— Останніми днями ти видаєшся набагато щасливішим, Томмі. Здається, все почало складатись для тебе краще.
— Ти геть усе зауважуєш, правда, Кет? — він промовив це без тіні сарказму. — Так, усе добре. У мене все дуже добре.
— Що ж трапилось? Ти відшукав Бога чи що?
— Бога? — на якусь мить Томмі розгубився. Тоді розсміявся і сказав:
— А, розумію. Ти кажеш про те, що я більше… так не злюсь.
— Не тільки про це, Томмі. Ти змінив усе на краще. Я спостерігала. Ось чому я запитую.
Томмі стенув плечима.
— Мабуть, я трохи подорослішав. І всі інші, гадаю, також. Неможливо весь час стояти на одному місці. Стає нудно.
Я нічого не відповіла, але не зводила з нього погляду, аж доки він не засміявся і не сказав:
— Кет, ти така прониклива. Гаразд, мабуть, таки справді дещо є. Дещо трапилось. Якщо хочеш, я тобі розповім.
— Ну, давай.
— Я тобі розповім, Кет, але ти не повинна про це базікати, добре? Кілька місяців тому в мене була розмова з міс Люсі. І після цього я відчув себе набагато краще. Це складно пояснити. Але вона дещо сказала, і все почало налагоджуватись.
— Що ж вона сказала?
— Ну… Насправді це може прозвучати дивно. Спочатку мені так здалося. Вона сказала: якщо я не хочу бути творчим, якщо справді не відчуваю цього в собі, то це цілком нормально. Мовляв — нічого поганого в цьому немає.
— Вона тобі таке сказала?
Томмі кивнув, але я вже відверталась від нього.
— Яка маячня, Томмі. Хочеш грати в дурнуваті ігри — грай, мені байдуже.
Я страшенно розлютилась, оскільки вирішила, що він бреше мені, тимчасом як я заслуговую на його довіру. Зауваживши позаду в черзі знайому дівчинку, я підійшла до неї, покинувши Томмі. Я бачила — він збентежений і розчавлений, але після тих місяців, протягом яких я так за нього хвилювалась, я відчула себе зрадженою, і мені було байдуже, що в нього тепер на душі. Я базікала з подругою — здається, то була Матильда — так радісно, як могла, і решту часу практично не дивилась у його бік, поки ми стояли в черзі.
Але коли несла тарілку до столів, Томмі підійшов до мене ззаду і швидко проказав:
— Кет, я не обманював тебе, якщо тобі так здалося. Все саме так і було. Я розповім, якщо ти даси мені бодай половину шансу.
— Не говори дурниць, Томмі.
— Кет, я розповім. Чекатиму на тебе біля ставка після ланчу. Якщо прийдеш, я розповім.
Я поглянула на нього докірливо і відійшла, не відповівши, хоча й почала, мабуть, допускати, що він таки не вигадував історію про міс Люсі. І перш ніж мені вдалось сісти поруч із друзями, я вже розмірковувала, як можна буде згодом вислизнути до ставка, щоб не викликати загального зацікавлення.
Розділ третій
Ставок був розташований на південь від будівлі. Щоб до нього дістатись, доводилося виходити через чорний вхід, спускатися вузькою звивистою стежкою, пробиваючись крізь зарослі папороті, яка і далі загороджувала шлях, навіть на початку осені. Або, якщо поблизу не було вихователів, шлях скорочувався через грядку з ревенем. Біля ставка тебе зустрічав спокій: качки, очерет, рдесник. Однак це місце не надто пасувало для делікатної розмови — воно й близько не могло дорівнятись до черги на ланч. По-перше, тебе добре бачили з будинку. До того ж складно було передбачити, як поширюється над водою звук. Якщо хтось хотів підслухати, він міг підійти до зовнішньої стежки і сховатися в кущах із протилежного берега. Але оскільки саме я смикнула його в черзі на ланч, то гадала, що повинна тепер використати цю можливість осмислено. Вже панував жовтень, але того дня було сонячно, і я вирішила зробити вигляд, наче просто безцільно собі блукала і випадково наштовхнулась на Томмі.