Лендлес став мішенню з обох боків, з обох рушниць. Його побуряковіле обличчя потемніло ще більше, він увесь затремтів від розпуки. Він не міг знайти жодного слова доводу, він не міг ні торгуватися, ні залякувати, в нього лишився єдиний фізичний аргумент — грюкати стиснутими п'ястуками по стільниці.
— Ви, малий жалюгідний г...
Раптом двері відчинилися, і до кімнати енергійно зайшла Мортіма Уркгарт.
— Френсисе, це нестерпно, це просто нестерпно. Помешкання жахливе, оздоблення бридке, а мені кажуть, що грошей у бюджеті не вистачить...— вона замовкла на півслові, помітивши, що за шість дюймів понад столом тремтять кулаки Лендлеса.
— Бачите, Бене, прем'єр-міністр не хазяїн навіть у себе вдома.
— Тільки не треба цих проповідей.
— Бене, поміркуйте як слід. Станьте над ситуацією. Будуть інші пропозиції, інші інтереси, які ви захочете втілити і з якими я зможу допомогти. Корисно мати свого на Даунінг-стріт.
— Я так і думав, коли підтримував вас на прем'єр-міністра. Помилився.
Лендлес знов опанував себе, його руки більше не тремтіли, а крижаний погляд вп'явся в Уркгарта, тільки щелепи трусилися, зраджуючи внутрішню напругу.
— Пробачте, якщо я вас перервала,— зніяковіло сказала Мортіма.
— Містер Лендлес уже збирається йти, гадаю,— озвався Стемпер біля батареї.
— Пробачте,— повторила Мортіма.
— Не переймайтеся,— відповів Лендлес, не спускаючи очей з її чоловіка.— Я не можу лишитися. Я щойно дізнався, що мене ще очікує похорон.
Розділ шостий
Монарх живе в позолоченій клітці. Щастя залежить від того, на що він більше задивляється — на товщину позолоти чи на розмір ґрат.
— Я не волію цього чути, Девіде.
Це було абсурдно. Майкрофт перебував у сум'ятті, охоплений стількома невисловленими сумнівами й напівстрахами, які чи то не міг, чи то не наважувався усвідомити та про які мав поговорити з королем для порятунку їх обох. Однак усе звелося до того, що він подужав вичавити з себе кілька слівець разом з ковтком хлорованої води, плаваючи у хвилях палацового басейну. Свій щоденний графік тренувань король порушив лише в одному: перейшов з кроля на брас, що дозволило Майкрофту підлаштуватися під темп. Саме жорстка дисципліна дозволяла королю тримати себе у чудовій формі, й він змушував усіх, хто йому служив, також не відставати.
Король був затятим ревнителем шлюбу — це одна з вимог до його посади, як монарх полюбляв казати,— і Майкрофт визнав за необхідне дещо запропонувати.
— Це на краще, сір,— наполягав він.— Я не можу допустити, щоб ви переймалися через мої особисті труднощі. Мені потрібно трохи часу, щоб навести в себе лад. Для всіх буде краще, якщо я звільнюся.
— Я не згодний,— король виплюнув воду, нарешті вирішивши закінчити розмову на суходолі, та поплив до мармурового борту басейну.— Ми дружимо з університетської лави, і я не збираюся викидати останні тридцять років лише тому, що якийсь гадючий пліткар, якийсь газетяр, може дізнатися про твої особисті проблеми. Я здивований, що ти взагалі подумав, ніби я розглядатиму такий варіант,— досягнувши східців, він востаннє занурив блискучу голову під воду.— Ти — частина правління цієї фірми, і так буде й надалі.
Майкрофт струсонув головою, як собака, намагаючись промити очі. Не тільки шлюб, звісно, а й інші проблеми, що навалилися на нього, примусили його почуватися наляканим і нещасним. Якщо він не міг бути до кінця чесним із собою, то як сподіватися, що король зрозуміє? Але він повинен був спробувати.
— Зненацька все змінилося. Домівка. Вулиця. Друзі. Навіть я сам, у своїх очах, змінився. Так наче мій шлюб був лінзою, через яку на світ можна було дивитися по-особливому, а тепер, коли це скло зникло, нічого не здається таким, як було. Це трохи лякає...
— Мені дійсно прикро через Фіону. Адже я хрещений батько твоєї старшої дитини, це мене стосується,— король потягнувся по рушник.— Але, чорт забирай, у жінок якісь свої чудернацькі примхи, і я не можу стверджувати, що розумію їх. Одне я знаю, Девіде: тобі не слід самотою продиратися через свої проблеми, лишаючи позаду не лише свій шлюб, а й самого себе,— він поклав руку Майкрофту на мокре плече. Контакт був дуже близький, а голос звучав стурбовано.— Знаєш, Девіде, ти завжди мене розумів. Я відомий на весь світ, але мене розуміє обмаль людей. А ти, ти розумієш. Ти мені потрібен. Я не дозволю тобі звільнитися.
Майкрофт дивився на худезне обличчя свого друга. Він подумав, що через худорлявість король видається старішим, особливо зараз, коли волосся в нього стало так рідшати. Так наче пічка всередині короля горіла надто швидко. Можливо, він занадто переобтяжує себе турботами.