Наступним дуже коротко виступив Стемпер. Не було сенсу влаштовувати бенкет серед чуми.
— Чотири пункти, Френсисе.
— Випереджаємо?
— Відстаємо. Ця історія з королем завела нас просто до пекла. Чотири пункти — і розрив тільки збільшується.
Уркгарт провів язиком по тонких губах.
— А ви, Елджі? В якому відрі горя збираєтеся мене потопити ви?
Коли Уркгарт звернувся до скарбника партії, всім довелося тулитися ще ближче, бо фінансист був навряд чи зо п'ять футів заввишки, і розчути його в кімнаті, яка гула від розмов, було важко. На відміну від канцлера і Стемпера, він не був обізнаний з планами дострокових виборів, але мав голову на плечах. Коли скарбника питають, чи зможе партія, яка живе в кредит, швидко знайти десять мільйонів фунтів, то він знає: картина погана. Його обличчя, яке свідчило про добру заправку ланчем, почервоніло, коли він закинув голову, щоб дивитися на інших.
— Це неможливо. Так одразу після виборів, одразу по Різдві, та ще як піде рецесія... Я не зможу знайти десять мільйонів фунтів за рік, не те що за місяць. Будьмо реалістами: навіщо комусь давати такі гроші в кредит на партію, за яку мало хто проголосує і яка має в парламенті більшість, що тільки тане.
— Що ти маєш на увазі? — твердо спитав Уркгарт.
— Пробачте, Френсисе,— пояснив Стемпер.— У вас на столі мало лежати повідомлення. Сьогодні вранці вмер Фредді Бенкрофт.
Уркгарт поміркував про смерть рядового депутата, представника одного з центральних графств. Це не було повною несподіванкою. Бенкрофт був політичним трупом багато літ, і ось нарешті став трупом справжнім.
— Шкода, а яка у нього більшість? — Уркгарт ледве вставив знак пунктуації чи паузу між цими двома думками. Всі добре усвідомлювали його занепокоєння: жалобні заголовки в газетах під час довиборів зазвичай змінювали настрій нації — як правило, проти уряду, і його кандидата прирікали на ритуальне заклання.
— Недостатня.
— Бридня все це.
— Ми програємо. І що довше потягнемо, то гірше буде.
— Перші довибори за той час, що я на посаді прем'єр-міністра. Не надто грандіозна реклама, еге? Я сподівався, що заскочу на підніжку і мене не зіпхнуть під колеса.
Їхню розмову обірвав жовтовидий молодик у зім'ятому костюмі та з криво зав'язаною краваткою, чиє бажання втрутитися було спричинене вихиленим келихом «Лібфраумільху», а також закладом з однією стрункою секретаркою, яка в разі свого програшу відіграється в ліжку, здолавши соромливість.
— Перепрошую, я щойно приєднався до інформаційно-аналітичного відділу партії. Можна мені отримати ваші автографи? — він сунув їм папірця і брудну ручку.
Всі чекали, що зараз Уркгарт відчитає молодика-причепу за нахабство і звільнить за недоречне втручання. Однак Уркгарт усміхнувся, вітаючи це вторгнення.
— Бачиш, Тіме, комусь я потрібен! — він черкнув на папірці.— І які ваші амбіції, юначе?
— Я хочу бути канцлером, містере Уркгарт.
— Посада зайнята! — скинувся канцлер.
— Поки що...— попередив прем'єр-міністр.
— Спробуйте Бруней,— додав Стемпер менш фривольним тоном.
Доки папірчик обходив коло, присутні ще трохи повеселилися, але нарешті кпини припинилися, і молодик відійшов убік до зашарілої по вуха секретарки, а Уркгарт помітив, що на нього дивляться позбавлені навіть іскринки жартів, безкомпромісні очі Стемпера. На відміну від інших, ці двоє знали, наскільки важливі ці дострокові вибори. Якщо рецесія і перевищення кредиту в банку були зашморгом, який затягувався у них на шиях, то новина про вибори пролунала, мов останнє рипіння шворня на опущеній покришці люка. Усе ж таки має бути якийсь вихід.
— Щасливого Різдва, Тіме?
Слова Стемпера прозвучали як подих крижаного вихру в арктичній ночі.
— Не цього року, Френсисе. Це неможливо. Ви маєте визнати цей факт. Не зараз, не після короля. Це просто неможливо.
Частина друга
Розділ дев'ятнадцятий
Букінгемсьний палац
31 грудня
Мій найдорожчий сину,
Сьогодні минув цілий рік відтоді, як я став королем, і мене переповнюють тривожні передчуття.
Уночі я бачив сон. Начебто я у кімнаті, де все біле, предмети трохи неясні, як іноді трапляється в сновидіннях,— здається, це лікарня. Я стояв поряд з ванною, білою, як і все інше, і в ній дві медсестри купали мого батька, старого і немічного, яким він став перед смертю. Вони купали його в теплій воді з такою ніжністю і турботою, а він почувався зовсім спокійно, і я також. Я відчував такий спокій і безтурботність, яких я не знав уже багато місяців.