— Ми справді можемо покластися на вас, Джеремі? Лояльність понад усе?
Колторп кивнув.
— Навіть якщо це буде пов'язано з королем?
— З королем?..— Колторп сковтнув.
— Так, Джеремі, з королем. Ви вже бачили, як він розгойдує човен. І Френсис боїться, що буде ще гірше. У Палаці треба нагадувати, і дуже жорстко, хто тут хазяїн.
— Але я не певен...
— Лояльність, Джеремі. Ось яка відмінність між тими, хто хоче від влади щось отримати, і тими, хто не хоче. Це неприємна справа, це пов'язано з Палацом, але хтось має стати й оборонити важливі конституційні принципи, що поставлені на карту. Френсис не може — бачте, він ще офіційно та всенародно не обраний прем'єр-міністром. Це може створити конституційну кризу, якої він не хоче. Єдиний спосіб уникнути цього — щоб хтось інший, не міністр, але хто має великий стаж, авторитет і солідність — хтось на взір вас, Джеремі,— нагадав Палацу і громадськості, що саме поставлено на карту. Це дрібничка, на яку Френсис може сподіватися від своїх лояльних прибічників.
— Так, але... Потрапити до палати лордів, нападаючи на короля?
— Не нападаючи. Слід просто нагадати йому про найвищі конституційні принципи.
— Але ж це король жалує титули...
— Винятково за рекомендацією прем'єр-міністра. Король не може не зважати на його рекомендації.
— Трохи схоже на «Алісу в Дивокраї».
— Як і багато з того, що кажуть у Палаці.
— Я хотів би трохи поміркувати над цим.
— Вам треба поміркувати над лояльністю? — тон Стемпера був суворий, викривальний. Його вуста презирливо скривилися, а в похмурих очах палав огонь. Без зайвих слів голова партії розвернувся на підборах і попрямував до виходу. Стемперові пальці вже взялися за латунну ручку, і Колторп усвідомив, що всі його амбіції підуть прахом, якщо розмова закінчиться цими зачиненими дверима.
— Я зроблю це! — писнув він.— Тіме, я знаю, до кого виявити лояльність. Я зроблю це...— Колторп тяжко дихав від напруги і розгубленості, намагаючись повернути самовладання, й витирав руки об штани.— Ти можеш покластися на мене, старий приятелю.
Стемпер втупився в нього, розтягуючи губи в найхолоднішому зі своїх усміхів. А потім зачинив по собі двері.
Розділ двадцять сьомий
Кажуть, що Ґай Фокс був єдиний за всю історію, хто зайшов до будівлі парламенту з чесними намірами, Я думаю, що це трохи несправедливо до архієпископів, Принаймні до деяких з них.
Ланч почався пречудово. Як Мікі Квіллінґтон, так і його кузен, лорд Чезом Кінсейл, оцінили добре бордо: у льосі їдальні палати лордів можна було обрати будь-які вина. Вони вирішили скуштувати «Леовіль-Бартон», але не змогли визначитися між урожаєм 82-го і 85-го років. Отже, вони замовили по пляшці кожного й приємно почали пообіддя в теплому затишку елегантних панелей червоного дерева й уважної прислуги. Чезом був щонайменше на двадцять років старший за Квіллінґтона і суттєво багатший, тому бідніший молодший пер сподівався скористатися цим ланчем, щоб звернутися до сімейної солідарності й по-родинному отримати в лізинг кілька сотень акрів землі Квіллінґтона в Оксфордширі за невисоку платню, але, на жаль, його тактика зазнала краху. Вина виявилося забагато для літнього пера, воно швидко вдарило йому в голову, і він не міг зосередитися на проблемі, постійно перебиваючи, що мешкає не в Оксфордширі. Винятковість марочного вина відбилася на рахунку, незважаючи на значну знижку, і Квіллінґтону стало прикро. Може, до чаю старий козел оговтається.
Вони відвідали засідання, щоб проголосувати проти законопроекту про повну заборону полювання на лисиць, і дискусія вже була в розпалі, коли вони зайняли свої місця на темно-червоних мароканських лавках у готичній залі. Кілька хвилин Чезом проспав, а Квіллінґтон обм'як, упираючись підборіддям у коліна, і з дедалі більшим обуренням слухав, як колишній викладач політехнічного університету, якому нещодавно пожалували титул пера за старанність у вивченні профспілкової діяльності, розпатякуює про моральну деградацію і корупцію тих, хто вважає володіння землею у сільській місцевості своїм божественним правом. Дебати в палаті лордів відбуваються в набагато менш пафосному і саркастичному стилі, аніж у нижній палаті, як і годиться аристократичній і майже родинній атмосфері, але відсутність відвертого хамства не заважає перові наполягати на власній точці зору рішуче й ефективно. З палати, набитої під зав'язку спадковими перами і шляхетними представниками гальорки з віддалених сільських районів, пролунав рик ураженого самолюбства, неначе в пійманого кабана. Такі вибухи емоцій не виняток у верхній палаті, але така сила-силенна спадкових перів спостерігається тут лише під час геть надзвичайних подій — на похороні державного мужа або на королівському весіллі. Нехай зібрання було трохи незвичайне, зате ясновельможні лорди постали в усьому блиску.