Він роздивлявся руїни свого сніданку. Ось до чого він дійшов. Торгівля над його труною.
— Борися з ним, Френсисе.
— Я так і збираюся, але не варто його недооцінювати. Я відітну йому ногу — а він пришкутильгає на другій.
— Тоді вдар дужче.
— Маєш на увазі — як Джордж Вашингтон?
— Маю на увазі — як кривавий Кромвель. Або ми — або він, Френсисе.
— Мортімо, я силкувався уникнути цього, я дуже старався. Це ж означає не просто знищити одну людину, але — кілька століть історії. Є певні рамки.
— Подумай над цим, Френсисе. Це взагалі можливо?
— Це, звісно, відверне громадську увагу він рюмсання над знедоленими.
— Уряд не розв'язує людських проблем, а лише намагається розсортувати їх на свою користь. Ти зможеш розсортувати їх на свою користь?
— За два тижні? — Уркгарт рішучо глянув їй у вічі. Вона не жартувала. Це смертельно серйозно.— Над цим я міркував усю ніч,— він обережно кивнув.— Можливо, так. Потрібно трохи везіння. І чаклування. Перевести стрілки на нього: народ проти короля. Але це будуть не просто вибори — це буде революція. Якщо ми виграємо, королівська родина не оговтається ніколи.
— Не пробивай мене на жалість. Я з Кагунів.
— Але чи Кромвель я?
— Ти станеш.
Йому раптом згадалося, що Кромвеля відкопали з могили й настромили його гнилий череп на палю. Уркгарт дивився на залишки своїх обвуглених тостів і дуже боявся, що дружина має рацію.
Частина третя
Розділ тридцять сьомий
Публічне життя схоже на кошик для прання — з нього швидко починає вивалюватися брудна білизна.
Телефонний дзвінок настрахав його, увірвавшись у тишу квартири. Уже було пізно, по десятій, і Кенні ліг спати, доки Майкрофт працював над останніми змінами до королівського турне. Кенні одразу схопився; Майкрофт подумав: може, йому дзвонять, щоб в останню хвилину повідомити ім'я нового члена екіпажу літака, але ж, звісно, таке робиться не вночі?
Кенні з'явився в дверях спальні, утомлено протираючи очі.
— Це тебе.
— Мене? Але хто?..
— Гадки не маю,— Кенні ще був напівсонний.
З трепетом Майкрофт підняв слухавку.
— Алло.
— Девід Майкрофт? — запитав голос.
— Хто це говорить?
— Девіде, це Кен Рочестер з «Мірора». Мені шкода, що турбую вас так пізно. Вам не надто незручно, так, Девіде?
Майкрофт ніколи раніше не чув про такого. Його прононс звучав страшенно неприємно, неформальний тон був безпардонний і невчасний, а занепокоєння звучало явно нещиро. Майкрофт нічого не відповів.
— Виникла непередбачувана ситуація: мій редактор питає, чи можу я завтра також поїхати в турне, разом з нашим придворним кореспондентом. Сам я пишу для нашого додатку. А ви переїхали, Девіде? Це не ваш старий номер...
— Як ви дізналися цей номер? — спитав Майкрофт, ледь ворушачи зненацька одерев'янілими губами.
— Це Девід Майкрофт, так? З Палацу? Я почувався б повним ідіотом, говорячи про це з кимось іншим. Девіде?
— Як ви дізналися цей номер? — знову спитав Майкрофт; йому стиснуло горло, гортань пересохла, і він ледь вимовляв слова. Цей номер він дав лише секретарю Палацу, щоб дзвонили тільки в надзвичайних ситуаціях.
— О, ми зазвичай одержуємо все, що хочемо, Девіде. Тож я завтра долучуся до інших рептилій, якщо ви все організуєте. Мій редактор просто оскаженіє, якщо я не зможу вас переконати. А це ваш син узяв слухавку? Вибачте, дурне запитання. Ваш син навчається в університеті, правда ж, Девіде?
У Майкрофта остаточно пересохло в горлі, й він не міг вичавити жодного слова.
— Або колега, можливо? З кар'єристів? Здається, я розбудив його, витягнув просто з постелі. Вибачте, що потурбував вас так пізно ввечері, але ж ви знаєте — ці редактори... Мої вибачення вашій дружині...
Журналіст продовжував шкварити своє місиво з недвозначних натяків і сумнівних питань. Поволі Майкрофт відсунув слухавку од вуха й кинув на важіль. Так, вони знають, де він зараз. І знають, з ким він і чому. Після відвідин поліції моралі він усвідомлював, що таке рано чи пізно станеться. Він молився, щоб це сталось якомога пізніше. І він знав пресу. Там не задовольняться ним одним. Вони візьмуться і за Кенні, і за Майкрофтову роботу, і за його родину, і за його приватне життя, і за його друзів, і взагалі за всіх його знайомих — навіть відриють на смітниках усі помилки, колись ним зроблені. Хто не помилявся в житті? Та вони будуть безжальними, твердокам'яними, безкомпромісними, безсердечними.