— Якщо вона включає скасування королівських поїздів.
— Навряд чи.
— Містере Маккіллін, чи гадаєте ви, що король правильно влаштував такий статусний тур? — спитав молодий агресивний блондин, який тицяв мікрофон, наче зброю. Та це і була зброя.
— Король — особа настільки статусна, що в цьому не має вибору. Звісно, він правильно вчинив, адже бажає побачити сам, як живеться знедоленим. Я вважаю, що він робить справу, гідну захоплення, і вітаю це.
— Але на Даунінг-стріт заявили, що дуже засмучені; кажуть, що ці питання слід залишити політикам,— втрутився ще один голос.
— А коли сам містер Уркгарт востаннє бував у таких місцях, скажіть на Бога? Просто йому бракує мужності,— гайлендський акцент звучав як військовий барабанний бій, закликаючи загони до наступу,— щоб повернутися обличчям до своїх жертв, але в інших нема причини тікати.
— Тобто ви не критикуєте королівське турне і поважаєте в будь-якому разі?
Маккіллін зробив паузу. Треба, щоб стерв'ятники чекали, гадали, метикували. Його підборіддя задерлося, надаючи йому вигляду справжнього державного мужа, і щоки здавалися менш м'ясистими,— він це репетирував тисячу разів.
— Я цілком схвалюю те, як вчинив король. Я завжди був прихильником королівської родини і вважаю, що ми повинні дякувати фортуні за те, що маємо такого співчутливого короля, який опікується нами.
— Отже, ви на сто відсотків за нього?
Голос був повільний, виразний, дуже суворий.
— На сто відсотків.
— Чи винесете ви це питання в палаті общин?
— О ні. Я не можу. Правила палати общин цілком однозначно виключають будь-які суперечливі обговорення монарха, але навіть якби дозволяли, я не став би такого робити. Я непохитно вірю, що наша королівська родина не має використовуватися політиками для своїх вузькопартійних цілей. Тому я не збираюся порушувати це питання або проводити прес-конференцію. Я просто висловлю свою думку про те, що король має повне право робити те, що він робить, і я приєднуюся до його турбот про знедолених, які складають таку велику частку сучасної Британії...
Прес-радник розмахував руками над головою, проводив ребром долоні по горлу. Час переходити до підсумку. Маккіллін сказав уже достатньо, щоб це винесли в заголовки, і недостатньо, щоб його звинуватили в тому, що він використовує ситуацію. Завжди тримай стерв'ятників напівголодними, щоб вони бажали більший шматок.
Маккіллін саме висловлював завершальне самокритичне прохання перед камерами, як раптом з вулиці зачувся автомобільний гудок. Він подивився туди — і побачив зелений «ренджровер», який проїздив повз. Козел! Це був депутат ліберальної партії, сусід по Чепел-стріт, який страшенно радів, коли йому вдавалося перервати інтерв'ю лідера опозиції на порозі його будинку. Що більше Маккіллін протестував проти нечесної гри, то голоснішим і зухвалішим ставало втручання його сусіда. Маккіллін знав, що зараз цікавість продюсера передачі «Сніданок з нами» згасне, тож у нього лишається тільки секунда-дві телевізійного ефіру. Очі Маккілліна втішено спалахнули, він обдарував глядачів широкою усмішкою і широким жестом помахав «ренджроверу», який уже від'їжджав. Вісім мільйонів глядачів побачили політика в найкращому світлі, бо для всього світу він мав такий вигляд, ніби люб'язно та з ентузіазмом відповідає на несподіване вітання одного з найпалкіших фанатів. Утер носа покидьку. Маккіллін не дозволить зіпсувати такий чудовий день.
У той час як продюсер повіз відзнятий матеріал у студію, Мортіма Уркгарт відірвалася від екрана, щоб зирнути на чоловіка. Той бавився кусниками обвугленого тосту і всміхався.
Розділ тридцять дев'ятий
Я не знаю, чому він таке говорить,— звідки мені знати? Я ж не психіатр.
Автобус, який віз журналістів з Ґорбалза до аеропорту на околиці Глазго, хитнувся, повертаючи за ріг на стоянку. Майкрофт, який стояв у проході, вчепився міцніше, оглядаючи плоди рук своїх. Хоча більшість журналістів у автобусі виснажилася до краю, вони були задоволені: репортажі заповнювали газетні шпальти три дні поспіль, і покладеної на це праці вистачить принаймні ще на місяць. На честь Майкрофта залунали оплески: це було визнанням його воістину титанічних зусиль. На обличчях читалися приязнь і щирість, й аж тут Майкрофт помітив тих, хто сидів у задніх рядах автобуса. Там, як агресивно набундючені школярики, засіли Кен Рочестер зі своїм фотографом і ще одна пара з газети-конкурента, які також приєдналися до турне в останню хвилину. Вони не були акредитовані як придворні кореспонденти, але попливли під дуже зручним журналістським прапором під назвою «газетний додаток». Увага, яку вони приділяли Майкрофту, і камери, звернені на нього, коли вони б мали бути звернені на короля, не лишили у Майкрофта жодних сумнівів щодо того, хто саме стане героєм їхнього наступного репортажу Розголос явно пішов, стерв'ятники кружляли над головою а присутність конкурентів посилить жагу крові. У Майкрофта менше часу, ніж він гадав.