— Ось і воюй з ними, — сказав я. — У них літаки криті бронею, а у нас фанерою.
Ніхто з солдатів нічого не сказав у відповідь на мою репліку. Вони тільки поцмокали губами з сумом на обличчях, а комзвод припинив сьорбати юшку й звів на мене свій погрозливий погляд.
Це було вранці. А увечері мене викликали до комбата.
Комбат перебував у крайній хаті села, яку покинули господарі.
На подвір’ї стояла військова машина американської марки. За кермом дрімав водій. У кімнаті, крім комбата, було ще троє військових — один старшина і двоє сержантів. Це були червонопогонники.
— Здайте зброю, — сказав комбат у відповідь на мій рапорт. Я здивовано подивився на нього, та комбат нічого не відповів на мій подив. Я зняв з плечей автомата й поклав на стіл, відстебнув від пояса дві гранати-лимонки і поклав біля автомата.
Щойно я склав зброю, як підступили до мене червонопогонники й обмацали мене з голови до ніг. А один з них розщібнув на мені пояс і скинув його з мене.
— Що таке? У чому річ? — запитував я їх. Та вони не відповідали на мої запитання.
Коли я був повністю обеззброєний, підступив до мене старшина й скомандував:
Руки назад! За мною — шагом марш!
Старшина попереду, сержанти позаду — так вони мене вивели до машини, що стояла на подвір’ї.
Я сидів позаду між двома сержантами, що тримали свої автомати напоготові, спереду біля водія сидів старшина з розщібнутою кобурою пістолета.
— Ну, хлопці, хоч тепер скажіть мені, за що ви мене забрали? — питав я червонопогонників по дорозі.
— Ми нічого не знаємо. Ми сполняємо приказ, — відповів мені сержант з медаллю на грудях.
Присмерком машина заїхала в якесь містечко, де не було чути цокоту кулеметів, ані вибухів гарматних набоїв, небо не краяли палаючі змії німецьких ракет.
Машина зупинилася біля невеликого двоповерхового будинку.
Знову команда старшини: «Руки назад! За мною — шагом марш!»— і за кілька хвилин я опинився в підвалі, тьмяно освітленому електролампою, що звисала зі стелі. Очі мої розгледіли три фігури, що лежали в кутку на купі соломи. Вони були в такій самій солдатській одежі, яка була на мені. Коли двері за мною зачинилися, фігури заворушилися. Вони рядком сіли проти мене, обхопивши руками коліна. Це були такі самі солдати, як і я.
— Сідай, — сказав один з них, відгорнувши купку соломи.
— За що тебе забрали? — спитав другий, коли я вмостився навпроти них.
— Не знаю, — відповів я.
— Не дури. Контрразведка дурно не бере, — заперечив мені той, що підгорнув мені купку соломи. — їй-богу, не знаю. Я нічого не зробив такого, за що мене можна було б заарештувати.
— Де тебе забрали? — спитав той, що досі не обзивався до мене.
— На самій передовій.
— Може, відлучився куди?
— Нікуди я не відлучався.
— Може, не виконав якого наказу?
— Ні. Всі накази я виконував.
— А може, щось язиком ляпнув?
І тільки в цю мить я пригадав собі свою репліку про німецькі й наші літаки за сніданком. Я розповів хлопцям про цю подію.
— Оце тобі й відгадка, — сказав той, що заговорив до мене другим. — Так ось що, хлопче, — продовжував він, — нам все одно хана, нас завтра розстріляють, бо ми дизелі.
Хто такі «дизелі», я знав. На фронті «дизелями» називали дезертирів.
— Так ось тобі наша порада, — не втихав він. — Хай тебе ріжуть, убивають, а ти не признавайся, що ти це говорив. Признаєшся — розстріляють і перехреститися не дадуть.
— Невже ж вас розстріляють? — питав я, дивлячись хлопцям у вічі, мені не вірилося, що у цих здорових юнаків таке коротке життя. — Тепер же наче стріляють менше, а більше направляють у штрафні роти.
— Може, кого й направляють у штрафні роти, — казав той, що обізвався до мене третим, — а нас розстріляють, вже є вирок на нас.
— Стрілятимуть нас перед строєм, показовий розстріл буде, щоб інших налякати, — додав той, що обізвався до мене другим.
— Не шкода було б умирати, якби ми були хоч справжні дизелі, — сказав той, що обізвався до мене першим.
— А що? Ви, мабуть, такі дизелі, як я агітатор?
— Отож. Перебули по двоє суток у рідному селі — оце й все наше дезертирство.
— Полк переходив через наше село — ну як тут утримаєшся, не побачитися зі своїми, — сказав той, що заговорив до мене третій, і схилив голову собі на коліна.