Хай живе наша рідна Комуністична партія — натхненник всіх наших перемог!
Дубініну аплодували ще дужче, ніж Трушкіну. Кілька разів вставали всі як один і вигукували хвалу вождям партії, і аплодували з новою силою. Так продовжувалось півгодини.
Коли авдиторія стихла, віце-президент оголосив закінчення обговорення дослідів професора Трушкіна, і всі почали покидати свої місця. Ідучи до виходу, лисі сивобороді вчені виказували один одному здивування з приводу того, як професору Трушкіну вдалося досягти таких значних наслідків.
— Праця, колеги, уперта праця, невідступність від наміченої мети приносять людині всесвітню славу, — стверджував один низькорослий гладкий академік.
— І глибоке знання марксизму — лєнінізму, — додав другий, довготелесий.
За місяць у тій самій залі знову зібралися члени Академії наук, але всі вони на цей раз були сумні, йшли з похиленими головами. Тут був траурний мітинг з нагоди передчасної смерти академіка Івана Івановича Трушкіна. Він помер від скруту кишок, об’ївшись дубової кори.
Проте справу Івана Івановича Трушкіна викликалось продовжувати кільканадцять найвидатніших біологів та фізіологів.
Ківерці, 1954
АВТОРИТЕТ
— Ти, Ониську, пий. Ти не дивись на мене. Я в твої літа не стільки пив.
— Та я п’ю.
— Самогон у мене добрий, із самого сахарю. Трошки тільки абрикосів добавив для присмаку.
— Та самогон ваш добрий, дядьку.
— Пий і закусюй. Бери огірочки, бери камсичку і закусюй, бо як не закусюватимеш, скоро сп’янієш.
— Та я закусюю.
— Закусюй, Онисю, закусюй і наливай ще. То тільки кацапи рукавом закусюють, а в нас ця культура ще не прищепилася. У нас, слава Богу, ще є чим закусювати. Ти мені скажи, Ониську, чи є рощот тепер у міліції служити?
— А як же?! Є. Це ж не те, що лопатою землю рить, чи вилами гній кидать. У нас на долонях мозолі не натреш. І робота, можна сказать, чиста. Як попадеться не дуже п’яний, ми його за барки — і в будку. А там, як привеземо, лахміття з нього скидаємо — і під душ. Ну а як натрапимо на такого п’янюго, що вже й обригався, то такого за ноги й за руки — і з розмаху на дно. А такого вже не під душ, а під брандспойт. Там халати у нас є. Не вимажешся дуже. А платять так, що ні лопатою, ні вилами не заробиш.
— Ну я тобі скажу, Онисю, що тепер міліціонер не той пішов, що колись був. Нема того авторитету, що був раніше. Тепер всякі жевжики з вами запанібрата. А колись у міліції був страшний авторитет. Отак ішов вулицею міліціонер, то од його і старі, й малі тікали якнайдалі — хто у погріб, хто на горище, а хто й на вербу вилазив. Тепер що ж? Ви ж даже без наганів ходите.
— Такий приказ.
— А тоді у нього ззаду кобуряка висіла, як стегно з доброго підсвинка, і наган на ремінці до пояса причеплений — ручку з кобури видно. Галіхве на ньому таке було, що яку завгодно свиню закрив би, якби став збоку неї. А спереду в нього на шиї на шнурку свисток висів. Як свисне до тебе, а ти не станеш, то тоді вже вихоплює з кобури нагана і стріляє. Два рази він не свистів. Ото авторитет був. Ну й платили ж їм не так, як вам тепер платять. А годували як? Люди в тридцять третьому пухли з голоду, вимирали цілими селами, а вони ходили з такими ряжками, що хоч поросят об них бий. Ото авторитет був. Отам на третій вулиці жив Павло Самодин, по-вуличному Тяптя, год сім, як помер, ти, мать, його й не знав.
— Знав. Ми у нього самогон трусили.
— А-а-а. Тоді, значить, ти його знав. Ну і як? Витрусили?
— Ні. Нічого не знайшли. Так ви знаєте, що він нам сказав, як уже ми йшли з двору?
— Що?
— Він нам сказав, що якби в нього було ружо, він нас повбивав би.
— То такий, що повбивав би. Він не одного вбив на своєму віку. Він свою рідну сестру розстріляв у революцію.
— За що ж він її розстріляв?
— Чутка була, що вона наче з махновцями чи петлюрівцями злигалася. Він її з нагана вбив прямо перед порогом батьківської хати.
Так ото ж той Тяптя міліціонером був у ті годи. Він же й родич мені трохи, його мати та була рідною сестрою мого діда. Так що він мені ніби двоюрідним дядьком доводиться. Ну він, сучий син, як служив у міліції, то на нас і не дивився.
Ти, Онисю, пий. Не бійся, що сп’янієш. Воно вже смеркає, незабаром темно стане, якщо й хитатимешся трохи, ніхто не побаче. А якщо сп’янієш так, що і йти не зможеш, я сам тебе додому заведу.