Так ото ти кажеш, що його знав. Ти його знав уже старого, пенсіонера, та не знав ти його молодого, як він міліціонером був. Ти не міг його знати тоді, бо тебе ще й на світі не було. А я знав. Хоч я тоді ще пацаном був. Його всі знали й старі, й малі. І всі перед ним трусилися.
Ось тепер ви всі ганяєтеся за американськими штанами джинсами. Платите по двісті й більше карбованців за них. А тоді джинсів ніхто не знав. Тоді мода була на галіхве. Хто ходив у галіхве, того боялися. Так ото на тій самій третій вулиці жив Капуста Петро. Він уже давно помер, може, год двадцять тому. Той Капуста поїхав якось до Херсона на базар і купив там собі штани галіхве. Якийсь воєнний йому продав. Вбрався він у те галіхве і ходе по селу, пишається. Аж ось де не візьмись Самодин йому назустріч. Спинив його і питає:
— Ти де такі штани взяв? Украв?
— Ні, — каже Капуста, — не вкрав, а купив у Херсоні на базарі.
— А яке ти, — каже Самодин, — імієш право у таких штанях ходить? Це ж галіхве, революційні штани, а ти й одного дня за совєцьку власть не воював. Ану скидай їх мені зараз отут!
І тому Капусті прийшлось на вулиці перед людськими очима скидати штани й у самих підштанках бігти додому. Тоді його й прозвали «Скидай галіхве».
Отакий був колись авторитет у міліції. Ну ти, бачу, Онисю, зажурився чогось. Допивай, та, мать, поведу я тебе додому.
Дніпряни, 1981
НА ШЛЯХУ ДО КОМУНІЗМУ
На зборах
— Слово надається товаришу Кабанцю, — об’явив голова президії Цап.
Кабанець поспішно виділився з рядів президії і вийшов на трибуну.
Люди в залі, за винятком молодиків на задніх лавах, зосередилися, щоб слухати виступ товариша Кабанця. Та пройшла вже хвилина часу, а Кабанець стояв на трибуні й мовчав. Люди дивилися на Кабанця, а Кабанець на людей. Його погляд був спрямований на задні лавки, і голова президії подумав, що молодики своїми розмовами заважають Кабанцю почати промову. Він подзвонив олівцем по графину з водою і категоричним тоном сказав:
— Закликаю до порядку, особливо отам на задніх лавках. Ви не даєте промовцеві розпочати виступ.
Замовкли й на задніх лавках, а Кабанець стояв на трибуні й мовчав.
Уже на задніх лавках хтось пирхнув сміхом. Голова президії знову постукав олівцем по графину з водою й закликав до порядку.
— Починайте свою промову, товаришу Кабанець, — сказав голова президії, — бо ви не вкладетесь у регламент.
Та Кабанець навіть не подивився у бік президії, він дивився на людей і мовчав.
Вже пройшло хвилин сім, а від Кабанця ні слова, ні півслова.
— Що з ним робити? — пошепки спитав Цап товариша Жеребця, що сидів поруч з ним.
— Якщо за дві хвилини не почне говорити, то стягнемо його з трибуни, — так же пошепки відповів Жеребець.
— А як його стягнеш?
— Та ось попросимо товариша Кнура, він це зробить ловко.
У залі вже ніхто не гомонів і не пирхав сміхом. Всі дивилися на мовчазного Кабанця — їх розбирала цікавість: що буде далі?
Пройшло ще дві хвилини. До Кабанця підійшов Кнур.
— Або починай промову, або злазь з трибуни, — пошепки сказав він, хоч передні ряди почули ці слова.
А Кабанець стояв так, наче й не до нього було сказано. Він далі дивився на людей, на задні лавки.
Кнур зайшов ззаду, обхопив Кабанця руками за поперек і смикнув до себе, та Кабанець вхопився за край трибуни, і Кнур потяг разом з Кабанцем і трибуну.
У залі залунав сміх, здійнявся галас. Товариш Цап гукнув до себе Кнура.
— Так не годиться, — сказав він Кнуреві.
— Я зараз покличу своїх хлопців, вони вмить справляться з ним, — відповів Кнур і кинувся у бічні двері.
Зала то вщухала, то знову шуміла, а товариш Кабанець, відтягнутий разом з трибуною трохи набік, продовжував стояти, мовчати й дивитися на людей.
Та незабаром повернувся Кнур з двома міліціонерами. Міліціонери підійшли до Кабанця й схопили його один за праву, другий за ліву руку. Кабанець ойкнув від болю і позадкував від трибуни в обіймах міліціонерів.
— Що з ним робити? — спитав у Цапа Кнур.
— Що з ним робити? — спитав Цап у Жеребця.
— Що з ним робити? — спитав Жеребець у Бугая.
— Його треба посадити на його місце в президії, позаяк він ще не позбавлений своїх повноважень, — сказав товариш Бугай.
Кабанець слухняно підкорився і зайняв своє місце в президії.
— Слово надається товаришу Горобцю, — оголосив голова президії товариш Цап.