— Ну ось на такі збори можна ходити, наче побували в театрі.
— На комедії.
— Це ви так смієтеся з того, що у вас нема ще комуністичної свідомости. Була б вона у вас, ви б оце тепер не сміялися б, а плакали б.
— Легше, легше смійся, бо почує Гадюкін, він за одну ніч вас на капусту посіче.
— Хай не дуже розганяється твій Гадюкін, тепер уже не те, що було раніше.
— А що ж з вами робити, якщо до вас комуністична свідомість не пристає.
На партбюро
— Товаришу Кабанець! Покладіть нам осюди на стіл свій партквиток, — категорично наказав товариш Жеребець.
— А дзуськи ви не хотіли? Ви мені його не давали, ви в мене його й не заберете!
— Товаришу Кабанець! — втрутився Бугай. — Ви не маленький хлопчик, мусите розуміти. Вам треба здати нам свій партквиток, позаяк ви вже не член партії.
— Як то не член? Я, може, член ще більший за тебе!
— Ви порушили всі межі партійної дисципліни. Чому ви вилізли на трибуну і стояли мовчки на сміх людям?
— А що мені було робити, коли я забув доповідь у старих штанях?
— То чого ж ви вилізли на трибуну, коли не мали при собі тексту доповіді? — спитав Кабанця товариш Цап.
— Бо я надіявся пригадати, що там було написано.
— Чуєте? — втрутився товариш Кобрін. — Він до того ще й робив спробу виступити без перевіреного тексту. Це подвійна провина.
— А вам відомо, товаришу Кабанець, що у нас ніхто не має права виступати за наперед неперевіреним текстом?
— допитувався Жеребець.
— Відомо. У мене текст був, тільки його не було на той час при мені. Я його два рази прочитав перед тим, як іти на збори.
— Ну це ще півбіди — забув доповідь, не знав, що говорити. А чого ж ви потім, коли вас посадили на своє місце, зірвалися, стягли з трибуни товариша Горобця, вискочили на трибуну й знову мовчали? — вияснював Жеребець.
— Він зірвав глибоко наукову доповідь товариша Горобця.
— висував звинувачення Кобрін, — перетворив її на сміх, спаплюжив нас усіх і всю нашу партію.
— Бо саме тоді я пригадав, що було написано в доповіді, а доки добіг до трибуни, то знову забув.
— Клади партквиток на стіл, — сказав Жеребець.
— Не покладу. Я з ним зрісся. Я лучче дам собі вухо відрізати, ніж віддам партквиток.
— Товариші! — заговорив товариш Баранець. — Нам треба подумати над цим питанням. Перед нами людина, віддана душею і тілом нашій партії. Ну оступився. З ким не може трапитися таке?
Кожен може забути доповідь, поспішаючи на збори. Так хіба за це так зразу треба з партії викидати? Куди ми його штовхнемо, забравши в нього партквиток? В обійми наших класових ворогів?
— Ви думаєте, що ви говорите? — заперечив йому Гадюкін. — Це розпорядження самого товариша Волкова. Якщо ми в Кабанця не заберемо партквитка сьогодні, то завтра ми всі покладемо свої партквитки на стіл.
— Хай буде розпорядження хоч і самого Зверева, а я вам партквитка не дам! — вигукнув Кабанець. — Ось вам, а не партквиток! — Кабанець скрутив дулю і поводив нею перед членами партбюро.
— Здаси! — цмокнувши губами, сказав Гадюкін. — Ось зараз викличу двох хлопців з наручниками — і здаси.
— У гробу я вас усіх бачив у білих тапочках! — вигукнув Кабанець і кинувся до дверей.
— Держи його! — крикнув Гадюкін до Кнура.
Кнур наздогнав Кабанця за дверима. Він ухопив його за комір і потяг до себе, та Кабанець вчепився руками за одвірки, вивернувся і вперся ногами в поріг. Допомагати Кнуру кинувся Гадюкін. Вони обоє ухопили Кабанця за руки і викрутили їх.
— Рятуйте, хто в Бога вірує! — залементував Кабанець.
Бугай і Жеребець спішно почали зачиняти вікна, бо вже перехожі на вулиці спинялися.
А тим часом Кабанець був уже в кабінеті. Кнур тримав його руки, а Гадюкін долонями затуляв йому рота.
— Потримай йому рота, доки я з портфеля кляпа витягну.
— наказав Гадюкін Бугаю.
— Та хтозна, як його тримати. Ще вкусе за пальця, — відмовлявся той.
— Ой які ж ми обережні, — злісно блиснувши очима, сказав Гадюкін. — А забув настанову Ілліча-кожен комуніст мусить бути чекістом?
— Ось я йому затулю рота, — підбіг Кобрін. Доки Гадюкін передавав Кобріну Кабанцевого рота, він крутнув головою і ще раз спромігся закричати:
— Рятуйте, хто в Бога ві…!
— Який з нього партієць, як він до Бога звертається? — говорив Гадюкін, витягаючи з портфеля кляпа.