— Може, примара, — майнуло в Андрієвій голові, і він позадкував до дверей, не випускаючи з зору незнайомого. Двері справді були замкнені. Андрій протер очі. Незнайомий стояв з піднесеними догори руками.
— Хто ви такий? — знову вигукнув винахідник. — Ви шпигун? Вам треба мій винахід?! Ви володієте гіпнозом і хочете мене обдурити!!
— Прошу заспокоїтися і сісти на своє місце. Вам не загрожує небезпека, — знову лагідно заговорила людина.
— Але спочатку скажіть мені, як ви проникли до моєї квартири, чому зайшли без дозволу до кімнати і чого вам треба від мене у такий пізній час.
— Я вам про все розповім, шановний Андрію, — відповів незнайомий, — прошу сісти і вислухати мене.
— Знає як я називаюся, подумав Андрій, і йому знову здалося у рисах цієї людини щось рідне і знайоме. Він погодився сісти і вислухати її.
Незнайомий сів при столі напроти й заговорив:
— Насамперед я хочу, щоб ви переконалися, хто я такий. Повірте моєму слову, що я не спричиню вам зла, якщо ви самі його на себе не накличете.
Тимчасом Андрій, оговтавшись, старанно вивчав свого співрозмовника. Він ніяк не міг визначити його віку. Це було обличчя, на якому не позначились сліди тяжких переживань, воно було без зморщок, як у дитини. Між тим уважні, розумні, але безпристрасні сірі очі підказували Андрієві, що він має справу з досвідченою довгим життям особою. Іноді здавалося Андрієві, що перед ним юнак, який щойно ступив на шлях самостійного життя, іноді — що перед ним старець. Коли незнайомий говорив, його обличчя не виказувало ні пристрасті, ні спокою, і від руху уст не утворювалося на обличчі зморщок, лише його темнокаштанові брови (такого ж кольору, як і волосся на голові) часом піднімалися то занадто високо на широкому чолі, утворюючи дві неоднаково зігнуті дуги, то складалися рівними рисами.
Він був блідий. Здавалося, що його обличчя ніколи не торкався промінь сонця.
«Мабуть емгебіст, — подумав Андрій, вони всі такі білі, бо виконують свою роботу вночі, а вдень сплять, і ніколи сонця не бачать».
— Ні, я не емгебіст, — розгадав Андрієву думку незнайомий, чим украй здивував його. — Я вже звернув вашу увагу, шановний інженере, на те, що двері ваші були зачинені, коли я до вас з’явився. МГБ ще не володіє засобом проникнення крізь замкнені двері. Чужоземна розвідка, за шпиіуна якої ви мене допіру прийняли, також такого засобу не знає.
— Хто ж ви такий? Кажіть нарешті, — не стерпів Андрій.
— Я навмисне звертаю вашу увагу, мій друже, на те, як я проник сюди, бо при ваших твердих матеріалістичних поглядах важко буде повірити мені, і цим ви зможете наробити собі великої шкоди.
Я особа не матеріальна. Візьміть мою руку і переконайтесь у тому.
Незнайомий поклав на стіл свою руку. Вона була така ж біла, як і його обличчя. Андрій взяв у свою долоню пальці незнайомого, але не відчув у них ні тепла, ні холоду, ні ваги, ні руки.
— Повірте мені, — продовжував незнайомий, — що я значно глибше проникаю і набагато далі бачу, ніж ваш апарат Анс, як ви його щойно назвали.
«Знає й про апарат і про його дію, — подумав Андрій, — про це ніхто з людей не має*знати. Я свою роботу провадив під найбільшим секретом».
— Тепер я вже знаю, хто ви такий, — заговорив, посміхаючись Андрій, — ви Мефістофель. Ви прийшли по мою душу так само, як колись приходили по душу Фауста.
— О, ні. Ви помиляєтесь, мій друже, сили такої, яку в свій час розпізнали своїм чуттям люди, вже нема.
— Як нема? — продовжував жартувати інженер. — Хіба сили Люципера, як і сили Бога, не вічно існують?
— Іноді не вічно, — відповідав загадковий співрозмовник.
— Вказаний вами Мефістофель був покараний за промах з Фаустом. Він оматеріалізувався.
— Як це розуміти?
— Цю силу було розпорошено і переселено в людські душі. Вашої душі мені не треба, — продовжував незнайомий, — так само, як не треба вашого винаходу. Я просто прийшов вам допомогти.
— Дякую, але ви запізнилися, — відповідав йому Андрій.
— робота вся закінчена, і я ніякої допомоги тепер уже не потребую.
— Ні, ви помиляєтесь. Я прийшов своєчасно. Я знаю ваші бажання і прагнення. Я знаю, що ви прагнете не лише до слави, а горите бажанням не менш, ніж покійний Фауст, пізнавати світ. І в цьому я хочу вам допомогти.