– Слухай, а правда, що твої брати їдять людей? – спитав я в нього. Він аж скривився.
– Хіба можна їсти потвор? Та навіть якщо я вмиратиму з голоду, то не буду їсти таку гидоту, як карлики!
– А навіщо твої брати відрубали голови полоненим і вбитим?
– Щоби віднести до могил предків. Душі предків радіють, коли бачать голови карликів.
Я хотів сказати, що це дикість, а потім згадав перерізані горлянки, трупи, згодовані собакам, і багато чого іншого, що бачив на Січі. Промовчав.
– Піду принесу жертву загиблим, – сказав дикий і пішов.
Я потирав шию, яка ще відчувала його залізні стискання.
– Хто такі ці дикі? Чому вони такі сильні? – спитав у Бар-Кончалаби.
– Це неандертальці, а вони ж завжди були дуже фізично розвинутими.
– Хто? – здивувався я і згадав щось зі школи, якихось примітивних дикунів.
– Неандертальці. Чув про таких?
– Хіба вони не вимерли? – ніяково спитав я, бо щось чув, але все вже забув.
– Усюди – вимерли, але на ріці Снів змогла вберегтися досить велика популяція, – пояснив Бар-Кончалаба. – Вони багато років були господарями цих країв, досить ефективно протистояли чудовиськам. До речі, дикі теж розвивалися ці тисячі років в ізоляції. Частина з них перейшла до землеробства, нехай і примітивного, робила кераміку, було навіть щось схоже на писемність, теж примітивну. Думаю, що згодом би ці дикі створили якесь альтернативне людство з нічим не гіршою культурою, та раптом на ріку Снів прийшов Травін зі своїми козаками. Проти кінноти та вогнепальної зброї неандертальці, що жили землею, встояти не могли і були винищені. Вціліли лише ті найбільш відсталі групи, що жили у лісах і займалися полюванням. Багато культурних надбань було втрачено, неандертальці перетворилися на тих дикунів, яких ти бачив. Землеробство забуто, як і кераміка, про писемність годі й казати, зброя з каменю або кісток, ну, хоч вогнем користуються, хоча тепер не знають, як його добувати, і змушені підтримувати на своїх стоянках. Такий ось прикрий розвиток подій, але я маю надію його виправити.
– Яким чином?
– Ну, є кілька можливостей. Перша це зробити диких конкурентноздатними. Ось я готую зі Славика ватажка для диких. Лідера, який би навчив їх виготовляти залізо і займатися землеробством. Завдяки цьому вони б змогли за покоління-два наростити чисельність і атакувати Січ.
– У паничів є сучасна зброя, тож залізо нічого не вирішить.
– У паничів є ще раби і чудовиська, з якими теж треба воювати. Так, я припускаю, що та авантюра не завершиться успіхом, але було б цікаво спробувати. Тим більше, що є і другий план.
– Який? – спитав я. Вже зрозумів, що підтримую розмову, щоб втекти від болю, сховатися від нього у словах.
– Нацькувати на Січ могутнього ворога, який би знищив її і звільнив місце для диких.
– Бандитів?
– Бандити – це не ворог, бо вони не вміють діяти системно. Ось так, як ти розповідав, наскочити, постріляти, отримати по сраці та втекти, вони можуть. Але так Січ не візьмеш. Щоб перемогти паничів, треба готуватися.
– Тоді які ще вороги? Чудовиська?
– Ні, до чудовиськ паничі звикли і готові їх знищувати.
– Тоді хто?
– Росіяни, – Бар-Кончалаба переможно посміхнувся.
– Що? До чого тут росіяни?
– Я закинув в їх націоналістичні круги кілька описів Січі. Звісно, довелося дещо спростити картину, довести до чорно-білого стану, щоб стверджувати, що існує таке невеличке державне утворення, де українці є панівною нацією, а руські – рабами, які піддаються дуже жорстокій експлуатації. Звісно, що з наукової точку зору ані паничі не є українцями, ані раби не є росіянами. Принаймні ані ті, ані інші так себе не ідентифікують і розмовляють своїми говірками, відмінними і від української, і від російської. Але коли потрібен результат – правда не має значення. То я змалював вкрай обурливу для великороської свідомості ситуацію: хохли-рабовласники, що знущаються і експлуатують руських людей. Звісно, що змиритися з таким російські націоналісти не змогли. Спочатку хотіли вплинути на ситуацію самотужки. По ріці Снів відправилося кілька загонів російських націоналістів, які хотіли напасти на Січ та здійснити там переворот: щоб була владна російська верхівка і раби з хохлів. Та паничі дуже добрі бійці, а російські націоналісти значно краще дудлили горілку, аніж воювали. То загони були знищені, а ті з прибульців, кого не вбили, швидко потім сконали в Чорних печерах, добуваючи для Січі вугілля. Це був абсолютний програш, пов’язаний з тим, що російські націоналісти майже не мають впливу в Росії. Але вплив має Федеральна служба безпеки, ФСБ, наступники КДБ. Саме їх я планував задіяти проти Січі.