– А ФСБ тут до чого? – зацікавився я, бо згадав чоловіка на пристані, де паничі вбили багатьох бандитів. Він казав, що з ФСБ. І слід його взуття був такий самий, як і слід невідомих гостей, що прилітали на Січ і викрадали там рабів.
– Я запропонував ФСБ маленьку переможну війну з поваленням расистського українського уряду на Січі і встановленням уряду проросійського, з тим, щоби потім нові господарі Січі стали впливовим фактором у внутрішній українській політиці.
– Що ти маєш на увазі? – тупив я, а Бар-Кончалаба переможно зареготав.
– Маю на увазі те, що ФСБ могло б добре заробити. Це єдине, що зараз цікавить цих хлопців.
– Заробити? – я тупив далі.
– Заробити! Уяви, спочатку операція з повалення Січі та знищення паничів, потім створення якогось маріонеточного уряду Республіки ріки Снів, його підтримка, щоб він був впливовим гравцем на українській політичній сцені, заважав іти до НАТО і Євросоюзу. Дуже спокусливий план!
– Я не розумію, як Січ може комусь заважати?
– Та як, просто! Україну б не взяли до Євросоюзу, бо туди не приймають держав, на території яких є рабство! А рабство на Січі залишилося б, просто раби та господарі помінялися б місцями! Уряд, під тиском Європи, спробував би заборонити тут рабство, його б послали, почалися б зіткнення. ФСБ допомогло б зброєю і грошима, та тут можна було зробити чудовий чиряк на сраці для України!
– Ну ти і покидьок! – крикнув я.
– Красю, треба дивитися на світ ширше! Знаєш, як приємно бути деміургом, вирішувати долю світу, нехай і такого невеличкого, як Січ! До того ж знищити паничів ФСБ ще б змогло, але протистояти чудовиськам – ні, вони б максимум залишили невелику залогу і пішли, а землі Січі заселили б дикі, що було б дуже корисно для науки.
– Чим корисно?
– Ну, тут же мається унікальна можливість спостерігати за розвитком культури, альтернативної до людської.
– Яка культура, вони ж дикуни!
– Вони дикуни, бо їх загнали у непролазні ліси. Це так само можна і рабів звинувачувати у дикунстві за те, що вони обходяться мовою у двісті слів, майже не мають міфології та релігійних вірувань.
– Не мають?
– Звісно, ні! Все їх життя від самого дитинства то важка праця і суцільне виживання. Цілий день вони вбиваються у полях, а потім приходять і падають спати. Вони і вночі між собою спілкуються дуже мало. Бо думають лише про їжу.
– А чому в рабів такі примітивні знаряддя?
– Щоб побільше виснажувалися. Це ж політика паничів така – побільше важкої, примітивної праці, щоб не було сил на повстання.
– Але раби могли б виробляти більше!
– І що з тим «більше» робити, Красю? Навіть така малопродуктивна праця, завдячуючи безжальній щоденній експлуатації, виробляє необхідний для Січі продукт, можливо, навіть із надлишком.
– То вони продають той надлишок тут? – здогадався я.
– Ні, паничі не дуже люблять торгувати. І тут вони не дуже торгують. Скоріше, просто хочуть бути присутні, бо Торжище це ж важливе місце ріки Снів, тут можна багато про що дізнатися. То цей панич, який тут, він радше дипломат, аніж торгівець. Так, інколи продасть кілька десятків рабів, щоб вистачало на утримання місії, і все.
– А хто купує рабів? – спитав я.
– Чудовиська, тут, окрім чудовиськ, більше нікого і немає.
– Для чого раби чудовиськам?
– Для різних цілей. Комусь потрібні слуги, а хтось любить їсти людей.
– Жах який! – злякався я.
– Ну, я думаю, ти вже помітив, що тут багато жаху і людське життя коштує копійки.
– А де твій господар?
– Я сам собі господар! – похвалився Бар-Кончалаба.
– Хіба тебе не взяли у полон біля фальшивого Райгорода?
– Узяли. Мене купив один місцевий торгаш, хотів продати кудись у рабство, але я переконав його, що мене вигідніше залишити тут. Оце ходжу, заробляю грошики.
– Чим?
– Акторством.
– А Славко?
– Славко служить при місцевому міняйлі.
– Дикі ж не терплять рабства, я сам бачив.
– У Славка не рабство, а служба. А що ти бачив?
Розповів про диченят, яких віз.
– І куди ти їх подів? – Бар-Кончалаба знову дуже зацікавився.
– Прилетіли якісь люди на гелікоптері, відвалили купу бабла, цілу валізу доларів, там мільйони були. Не розумію, для чого комусь знадобилися ті диченята, у цирку їх будуть показувати, чи що?
– Краснодаре! Та це ж були вчені! Ти уявляєш, який це успіх, знайти живих неандертальців? Та ще дітей, за зростанням яких можна буде слідкувати, вивчати!
– Для чого?
– Для розвитку антропології! Це ж серйозна наука, з серйозним фінансуванням, якщо брати в світовому розрізі. Не дуже розумію, щоправда, як вчені легалізують свої спостереження.