– Вони впораються? – спитала Понамка, яка уважно слухала ці розмови.
– Не знаю, – сказав я. – І знати не хочу.
Ми летіли вже над рікою, зв’язок псувався, і незабаром Непийпива вже не було чутно. Пілоти висадили нас на пристані, там, де ми спостерігали різанину бандитів. З пілотами ми домовилися, що ані вони нас не бачили, ані ми їх. Вони просто забирали вцілілого члена екіпажу підбитого гелікоптера, і все. Нас і їх це влаштовувало. Всю ніч ми пішки йшли до аеродрому. Там забрали машину Понамки. Сторож не хотів віддавати, але заспокоївся, коли побачив снайперську гвинтівку. Ми сіли в машину і покотили до Оклункова. Ілля спав на задньому сидінні, а я сидів поруч з Понамкою. Мовчали. Вона була насуплена, а я не вірив власному щастю, що зміг врятуватися. Коли в’їхали до Оклункова, то аж розплакався. Понамка вимушена була зупинитися і довго втішала мене, що все позаду.
Наступного дня я прийшов на роботу, як завжди, зі смачним обідом для Понамки, який готував на дачі цілий день. Охоронець Петро, коли побачив мене, то дуже здивувався.
– Краснодаре, а де це ви були так довго? І що це з вами? – він здивовано роздивлявся мою сивину, синці та шрами.
– Був у відрядженні. Як тут, все добре? – у деталі я не вдавався, забрав із поштової скриньки купу листів та рахунків і пішов до офісу. Невдовзі туди приїхав наш замовник з «Оклунків-зв’язку» Микола Ігнатович Налімов і ледь руки не цілував, дякуючи за повернення цінного працівника. Звідки саме повернувся співробітник, директор не знав, ми з Іллею домовилися тримати все в таємниці, але заплатив нам за цю справу по повній ставці, ще і з премією. Це було дуже вчасно, бо ТОВ «Хаос» через нашу тривалу відсутність стояло на межі банкрутства.
Років через два я почув і про Бар-Кончалабу, який, уже при новій владі, презентував у Києві свою книгу «Сто чудовиськ України». Не знаю, як він вибрався з ріки Снів, але якось зміг, що і не дивно, бо ж краще за нього ті краї не знав ніхто. Я книгу замовив по інтернету, був там розділ і про паничів, в якому стверджувалося, що Січ пережила повстання рабів та війну з ФСБ, існувала далі, але тепер там з’явився січовий гетьман, яким став Непийпиво. При ньому Січ перетворилася на монархію, нехай і обмежену. Не знав, чи і насправді так було, чи Бар-Кончалаба вигадав. Для мене всі ті пригоди у паничів були страшним сном, про який я волів забути.
12 лютого – 20 листопада 2013 р., Суми