Нарешті побачив нападників. Вони неквапливо ішли ланцюгом по дорозі. На відстані один від одного, тримали автомати напоготові, озиралися. На стінах всі слуги принишкли. Я узяв на приціл одного з бандитів. Але стріляти ще зарано. Нехай вийдуть усі. Поки тільки рахував. Окрім автоматів, у них були два кулемети, ще у двох за спинами гранатомети. Вісімнадцять. Припливло більше. То частина залишилася на пристані. Мабуть, охороняють корабель. Це погано. Добре б було покласти тут їх усіх.
Ось один зі слуг кинув списа. Дурень, треба було підпустити поближче, а так спис застряг у землі, а бандити почали стріляти по стінах. Слуги тепер і не висовувалися. Один з бандитів присів з гранатометом навпроти брами. Не заважав йому. Краще хай вистрелить у ворота, аніж у мене. Я узяв на приціл другого бійця з гранатометом. Чекав і вистрелив майже у ту саму мить, що і бандит. Граната вибухнула і виламала у воротах велику дірку. Мабуть, у бандитів був план, що кілька залишаються і стріляють по стінах, а інші заходять всередину і добивають залишки гарнізону. Але я збирався завадити цьому плану. У пострілі гранатомета мою гвинтівочку не було чути, а бандит з гранатометом впав. Я цілив у спину, до них не більше 200 метрів, з такої відстані мусило пробити і бронежилет, тим більше ззаду. Бандити побачили товариша, який впав, підбігли до нього, я на це і розраховував. Вони скупчилися і стали чудовою ціллю. Вистреляв всю обойму, трьох-чотирьох вбив точно, ще кількох поранив. Поки міняв магазин, бандити попадали, розповзлися на всі боки, почали стріляти. Не побачили, де я, то просто сікли по кущах. Зі стіни вилетіло кілька списів. То бандити змушені були стріляти і по стінах. Мені було добре видно лебедиків. Ось цілив в одного, ще одного, третього. Якби не бронежилети, я б їх там всіх поклав, а так на деяких доводилося витрачати по кілька пострілів.
Запрацював кулемет. Не міг і голову підняти, кулі сікли гілки наді мною. Поплазував на позицію ліворуч. Змінив план на ходу. Опинився поза зоною обстрілу. Шукав кулеметника. Його треба було прибрати, бо під його прикриттям бандити відступили від стін. Ага, он він, не жалів набоїв. Я прицілився. У голову. Постріл. Не влучив, але він припинив стріляти, мабуть, злякався, куля пролетіла зовсім поруч, принишк до землі. Я вистрелив нижче, ще нижче. Є. Кулеметник навіть не встиг відновити вогонь. Готовченко. І поруч впав ще один бандит, який хотів підхопити кулемет. Ну все, хлопчики, ви мої. До кущів, де б вони могли сховатися, сотня метрів. Вони як на долоні, як би не втискувалися до землі, я збирався вбивати їх по одному.
Тільки встиг відчути смак перемоги, як побачив, що бандити щось кидають у мій бік. Гранати? Та начхати, не докинуть. Вибух далекувато від мене, осколки свистіли, але десь високо. Нічого страшного, але вибухи підняли хмару пилу. Стало погано видно. Стріляв більше навмання. Одного таки підстрелив, судячи з зойку. Ще вибухи і ще. Коли нарешті пісок опав, побачив, що бандити встигли відступити до кущів. Чорт забирай! Стріляв їм услід. Мені спочатку відповідали, а потім припинили. Бандити вирішили відступати. Правильно вирішили. Добив їх поранених, які не змогли втекти. Я не вбивця і не людожер, просто не хотів залишати небезпеку в тилу. Вже коли дострілював, зрозумів, що це ж живі люди. Стало неприємно. Здається, я зробився схожим на паничів, які так само легко вбивали і вважали, що це правильно. Не правильно.