– Стій. Стій! – Пацієнт схопив Кімбалла за руку. – Ти хіба не лікар? Чорт забирай, мені боляче! Скажи цим сучкам, нехай щось роблять!
Кімбалл скоса глянув на Кетрін і мовив:
– Хлопче, поводься гарно. Ці сучки рятують тебе.
Рішення про ампутацію завжди давалося Кетрін нелегко. Якщо кінцівку можна було врятувати, вона робила для цього все, що могла. Однак, коли півгодини по тому вона стояла в операційній зі скальпелем у руці і дивилася на те, що залишилось від правої ноги її пацієнта, рішення було очевидним. Литка перетворилася на криваве місиво, велика і мала гомілкові кістки були роздроблені. Судячи з уцілілої лівої ноги, права колись була гарно сформованою і мускулистою, вкритою бронзовою засмагою. На босій стопі – дивовижно, що вона не була пошкоджена, навіть попри те, що її неприродньо вивернуло, – виднілися незасмаглі смужки від ремінців сандалій, а під нігтями був пісок. Їй не подобався цей пацієнт і те, як від болю він лаявся та ображав її й медсестер, але, проникаючи скальпелем у плоть, обрізаючи шматки шкіри, підпилюючи гострі краї розтрощених кісток, Кетрін сумувала і жаліла його.
Медсестра забрала зі столу ампутовану кінцівку і накинула на неї простирадло. Нога, яка нещодавно ступала по нагрітому сонцем піску, незабаром мала перетворитися на попіл, її мали спалити разом з іншими видаленими органами й ампутованими кінцівками.
Після операції Кетрін почувалася виснаженою і пригніченою. Коли врешті стягнула з себе рукавички і халат і вийшла з операційної, вона геть не втішилась, побачивши Джейн Ріццолі.
Кетрін підійшла до умивальника і змила зі своїх рук запах тальку і латексу.
– Уже за північ, детективе? Ви що, ніколи не спите?
– Мабуть, не більше, ніж ви. У мене є до вас кілька запитань.
– Я думала, що ви більше не ведете це розслідування.
– Я ніколи не полишу цього розслідування. Хай би хто що там говорив.
Кетрін витерла руки і повернулася до Ріццолі.
– Я вам не дуже подобаюся, правда?
– Подобаєтесь чи ні, це не має жодного значення.
– Може, я щось не так сказала? Не так зробила?
– Послухайте, ви вже закінчили свою роботу?
– Це все через Мура, хіба ні? Ось у чому причина.
Ріццолі стисла зуби.
– Особисте життя детектива Мура мене аж ніяк не стосується.
– Але ви цього не схвалюєте.
– Його ніколи не цікавила моя думка.
– Ваша думка й так зрозуміла.
Ріццолі дивилася на неї з неприхованою ворожістю.
– Раніше я захоплювалася Муром. Я думала, що він не такий, як усі. Коп, який ніколи не переходить межі. Але виходить, що він нічим не кращий за інших. От тільки ніяк не можу повірити, що все це сталося через жінку.
Кетрін зняла хірургічну шапочку і кинула її до смітника.
– Він знає, що це була помилка, – сказала вона і, різко відчинивши двері операційного відділення, вийшла в коридор.
Ріццолі пішла за нею.
– Відколи це?
– Відтоді, як він, не сказавши ні слова, поїхав з міста. Гадаю, я була для нього лише тимчасовим винятком із його правил.
– А ким він був для вас? Винятком із ваших правил?
Кетрін стояла в коридорі, щосили намагаючись не заплакати. «Я не знаю. Я не знаю, що й думати».
– Здається, ви потрапили у вир подій, докторе Корделл. Ви ніби на сцені, в центрі уваги. І Мура, і Хірурга.
Кетрін розгнівано глянула на Ріццолі.
– Ви думаєте, я цього хочу? Я ніколи не напрошувалася бути жертвою!
– Однак це сталося і ніяк не дає вам спокою. Між вами і Хірургом існує якийсь незрозумілий зв’язок. Спершу я цього не помічала. Я думала, що він убив тих жінок, аби задовольнити якісь свої хворі фантазії. А тепер я упевнена, що це стосується вас. Він ніби кіт, який убиває пташок і приносить своїй господині, щоб довести, який він управний мисливець. Ті жертви були для вас, щоб справити на вас враження. Чим більше він вас лякає, тим упевненішим стає. Саме тому він відклав убивство Ніни Пейтон, аж доки її привезли до лікарні, під вашу опіку. Він одержимий вами. І я хочу знати чому.
– На це запитання може відповісти тільки він.
– А ви не знаєте?
– Звідки? Я навіть не знаю, хто він.
– Він був у вашому домі разом з Ендрю Капрою. Якщо, звичайно, ви розповіли правду під час сеансу гіпнозу.
– Тієї ночі я бачила тільки Ендрю. І тільки Ендрю… – Кетрін затнулася. – Може, насправді він одержимий не мною, детективе. Ви ніколи про це не думали? Може, він одержимий Ендрю.