– Я хочу подивитися, де мешкає Воррен Гойт, – сказав Мур.
– Ми якраз їдемо туди. Ми знаємо, що його зміна в лабораторії «Інтерпас» закінчилася сьогодні о сьомій ранку. О десятій він зателефонував своєму керівнику і сказав, що у нього якісь сімейні проблеми і він не зможе вийти на роботу щонайменше протягом тижня. Відтоді його ніхто не бачив. Ні в квартирі, ні в лабораторії.
– І що це за сімейні проблеми?
– У нього немає родичів. Його єдина тітка померла в лютому.
Вогні задніх фар злилися в суцільну червону смугу. Мур закліпав і відвернувся, щоб Сліпер не побачив його сліз.
Воррен Гойт жив у Північному районі. То був вигадливий лабіринт вузеньких вуличок і будиночків з червоної цегли і вважався найстарішим районом Бостона. Цю частину міста називали досить безпечною – дякувати Богу, що там мешкали і вели бізнес пильні італійці. Ось тут, на вулиці, де без тіні страху прогулювалися туристи і місцеві, жив монстр.
Квартира Гойта розташовувалася на третьому поверсі старого цегляного будинку. За кілька годин до цього поліцейські обнишпорили все в пошуках доказів, тож Мур, зайшовши, побачив небагато меблів і майже пусті полиці. Йому здалося, що він стояв посеред кімнати, яку вже покинула душа її власника, і він не знайде нічого, що могло б належати Воррену Гойту.
Зі спальні вийшов доктор Цукер і звернувся до Мура:
– Тут щось не так.
– То це Гойт наш убивця чи ні?
– Я не знаю.
– Що у нас є? – Мур глянув на Кроу, який стояв у дверях.
– Розмір взуття відповідний. Сорок другий, як і в тих слідів, що ми знайшли біля квартири Ортіз. На подушці ми виявили кілька волосин – коротких, світло-каштанового кольору. Схоже, це теж відповідає нашим попереднім знахідкам. До того ж на підлозі у ванній ми знайшли довгу чорну волосину. Довжиною до плеча.
Мур насупився.
– Тут була жінка?
– Може, подруга.
– Або ще одна жертва, – зауважив Цукер. – Про яку нам поки невідомо.
– Я говорив із його господинею, що мешкає внизу, – сказав Кроу. – Востаннє вона бачила Гойта сьогодні вранці, коли він повертався з роботи. Вона не знає, де він зараз. Але можете здогадатися, що вона про нього каже. «Гарний наймач. Тихий чоловік, ніколи не виникало з ним жодних проблем».
Мур глянув на Цукера.
– Що ви мали на увазі, коли казали, що тут щось не так?
– Немає знарядь убивства. Немає інструментів. Його автівка стоїть біля будинку, і там теж нічого немає. – Цукер вказав на майже пусту вітальню. – Ця квартира виглядає так, ніби тут майже не жили. У холодильнику лише кілька продуктів. У ванній мило, зубна щітка і бритва. Ніби це кімната в готелі. Ніби він тут тільки ночував. Ні, це не те місце, де він насолоджується своїми фантазіями.
– Але він мешкає тут, – сказав Кроу. – Сюди приходить його пошта. Тут його одяг.
– Однак у цій квартирі немає найважливішого, – зауважив Цукер. – Його трофеїв. Тут немає його трофеїв.
Страх пробрав Мура аж до кісток. Цукер мав рацію. У кожної жертви Хірург вирізав частину тіла, свій трофей. Він точно зберігав їх, вони нагадували йому про скоєні убивства. Втамовували його спрагу між полюваннями.
– Ми не бачимо цілісної картини, – продовжив Цукер. Він повернувся до Мура. – Я хочу подивитися, де працював Воррен Гойт. Я мушу побачити лабораторію.
Баррі Фрост сів за комп’ютер і надрукував ім’я пацієнта: «Ніна Пейтон». На екрані з’явилося нове вікно з інформацією.
– Ось ця база даних і є його середовищем для полювання, – сказав Фрост. – Саме тут він знаходить своїх жертв.
Мур вдивлявся в екран, приголомшений тим, що бачив. Десь далі в лабораторії гуділи апарати, дзвеніли телефони, а лаборанти брязкали скляними пробірками. Тут, у цьому стерильному світі відполірованого металу і білих халатів, у світі, присвяченому цілительству, Хірург непомітно для інших вистежував свою здобич. У цій базі даних він міг знайти імена всіх жінок, чию кров відправляли на аналіз до лабораторії «Інтерпас».
– Це основна діагностична лабораторія в місті, – продовжив Фрост. – Здайте свою кров на аналіз у будь-якого лікаря чи в будь-якій амбулаторії Бостона – і швидше за все, вона потрапить саме сюди.
«Саме сюди, до Воррена Гойта».
– Він знав її адресу, – сказав Мур, вивчаючи інформацію про Ніну Пейтон. – Знав, де вона працювала. Її вік і сімейний стан…
– І її діагноз, – додав Цукер. Він вказав на слово на екрані: «зґвалтування». – Хірург полює саме на таких жінок. Ось що його збуджує. Емоційно вразливі жінки, які стали жертвами сексуального насильства.