Я ставлю тацю біля її голови, щоб вона могла дивитися, могла думати про те, що з нею станеться. Мені навіть не треба нічого казати. Блиск інструментів говорить сам за себе.
Я торкаюся її живота – і м’язи напружуються. Це незайманий живіт, без єдиного шраму, який би псував його гладеньку шкіру. Лезо пройде по ньому, як по маслу.
Я беру скальпель і притискаю лезо до її живота. Вона різко видихає, її очі широко розплющені.
Колись я бачив фотографію зебри, зроблену тієї миті, коли ікла лева тільки впилися у її шию, і вона закотила очі, сповнені смертельного жаху. Я ніколи не забуду цієї картини. Те саме я бачу зараз в очах Кетрін».
«О Боже, о Боже, о Боже».
Повітря зі свистом залетіло і вилетіло з легеней Кетрін, коли вона відчула на своїй шкірі лезо скальпеля. Обливаючись потом, вона заплющила очі, із жахом очікуючи болю. У її горлі застрягло ридання, німе прохання до Бога змилуватись над нею, подарувати їй швидку смерть, тільки не це катування. Тільки не розрізання плоті.
Зненацька скальпель забрали.
Вона розплющила очі й глянула йому в обличчя. Таке звичайне, нічим не примітне. Чоловік, якого вона могла бачити не один раз, але ніколи не звертала на нього уваги. Але він знав її. Він тримався на самому краєчку її світу, помістивши її в центрі власного, і завжди залишався у тіні.
«А я навіть не здогадувалась, що він увесь цей час був там».
Він поклав скальпель на тацю. Посміхнувся і сказав:
– Іще не час.
Лише тоді, коли він вийшов, Кетрін усвідомила, що її тортури на якийсь час відклали, і вона важко перевела подих.
Виходить, це у нього така гра. Розтягнути її страждання, розтягнути своє задоволення. Поки що він триматиме її живою, дасть їй час уявити, що буде далі.
«Кожна хвилина життя – це додаткова можливість врятуватися».
Дія хлороформу вже закінчилася, і вона була при цілковитій тямі, паніка спонукала її думки метатися в пошуках порятунку. Вона лежала розпростерта на ліжку з металевим каркасом. На ній не було одягу. Її зап’ястя і щиколотки були приклеєні до билець скотчем. Хоч вона й виривалася зі своїх пут, доки руки і ноги не затекли від утоми, їй ніяк не вдавалося вивільнитися. Чотири роки тому в Саванні Ендрю Капра прив’язав її зап’ястя нейлоновою мотузкою, і їй вдалося витягти одну руку. Але Хірург не мав наміру повторювати його помилок.
Обливаючись потом, занадто виснажена, щоб вириватися, Кетрін зосередилася на кімнаті, у якій перебувала.
Над ліжком висіла одна-єдина лампочка. Запах землі та вогкого каміння підказував, що вона в підвалі. Повернувши голову, у тьмяному світлі вона розгледіла обриси кам’яного фундаменту.
Над головою прорипіли кроки, і вона почула, як відсунули стілець. Дерев’яна підлога. Старий будинок. Нагорі увімкнувся телевізор. Вона не могла пригадати, як потрапила до цієї кімнати і скільки часу сюди їхала. Вони можуть бути за кілька десятків миль від Бостона, у якомусь місці, де ніхто навіть не подумає її шукати.
Її погляд притягувала блискуча таця. Вона дивилася на інструменти, дбайливо викладені для майбутньої операції. Скільки разів вона сама орудувала такими інструментами, вважала їх знаряддями зцілення. За допомогою скальпеля і затискача вона вирізала ракові пухлини і витягала кулі, зупиняла кровотечі пошкоджених судин та очищала грудні порожнини, заповнені кров’ю. А зараз вона дивилася на інструменти, які використовувала, щоб рятувати життя, і бачила в них свою смерть. Він поставив їх біля ліжка, щоб вона могла розглядати і думати про гостре лезо скальпеля, сталеві зубці затискача.
«Не панікуй. Думай. Думай».
Кетрін заплющила очі. Страх був схожий на восьминога, що присмоктався своїми щупальцями до її горла.
«Ти вже перемагала їх раніше. Ти зможеш зробити це знову».
Вона відчула, як крапля поту скотилася по її грудях і всоталася у вологий матрац. Був якийсь вихід. Мусив бути якийсь спосіб здолати його. Думати про альтернативу було надто страшно.
Розплющивши очі, вона дивилася на лампочку над головою і зосередила свій гострий, як скальпель, розум, обмірковуючи подальші дії. Вона пригадала, що їй казав Мур: Хірург живився страхом. Він нападав на жінок, які були зранені, які були жертвами. На жінок, з якими він почувався всемогутнім.