Усю ніч вона була сама й дивилася на ту одиноку лампочку. Кілька разів засинала, а тоді різко прокидалася, охоплена панікою. Але паніка не тривала довго, година минала за годиною, а їй ніяк не вдавалося вирватися зі своїх пут, і поступово вона поринула в стан тривожного очікування. Вона перебувала у якомусь кошмарному сні, лежала в напівтемряві, на межі забуття і реальності, а її думками заволоділа нестерпна потреба втамувати свою спрагу.
Вона почула кроки. Зі скрипом відчинилися двері.
Кетрін миттю отямилася. Раптом її серце загупало так сильно, ніби хотіло вирватися з грудей. Вона вдихнула вологе і прохолодне повітря, що тхнуло підвалом, землею і вогким камінням. Вона ковтала повітря ривками, а кроки вже рипіли на сходах, і вона побачила його, він схилився над нею. Світло самотньої лампочки відкидало на його обличчя химерні тіні, він скидався на усміхнений череп із пустими чорними очницями.
– Ти хочеш пити, правда? – озвався він. Такий тихий голос. Такий лагідний голос.
Вона не могла говорити через заклеєний скотчем рот, та він міг побачити відповідь у її безтямних очах.
– Поглянь, що я маю, Кетрін. – Він простягнув їй склянку, і вона почула такий приємний дзенькіт кубиків льоду, побачила блискучі краплинки води, що стікали по холодному склі. – Хочеш ковточок?
Вона кивнула, не відриваючи погляду від склянки. Спрага зводила її з розуму, але вона вже думала про те, що буде далі, після ковтка цієї чудової рідини. Планувала свої дії, зважувала свої шанси.
Він збовтав воду, і кубики льоду із дзенькотом вдарилися об скло.
– Тільки за умови, що ти будеш гарно поводитися.
«Буду», – пообіцяли її очі.
Болючим ривком він відірвав скотч. Вона не рухалась, дозволивши йому встромити їй до рота соломинку. Вона жадібно потягнула воду, але цього ковтка заледве чи вистачило, аби погасити палючу спрагу, що вирувала в її горлі. Вона пила і пила, аж закашлялась, розбризкуючи такі дорогоцінні краплинки води.
– Не можу… не можу пити лежачи, – видихнула Кетрін. – Будь ласка, дозволь мені сісти. Будь ласка.
Він відставив склянку і пильно дивився на неї, його очі здавалися бездонними чорними озерцями. Він бачив жінку, що от-от знепритомніє. Жінку, яку треба привести до тями, якщо він хоче отримати задоволення від своєї операції.
Він почав перерізати скотч на її правому зап’ясті.
Серце Кетрін несамовито гупало, і вона налякалась, що він помітить, як воно виривається з її грудей. Він звільнив її праву руку, і вона безвольно опустилась на ліжко. Кетрін не рухалась, не напружувала жоден м’яз.
Тиша видавалась безкінечною. «Ну ж бо. Звільни мою ліву руку. Ріж!»
Занадто пізно вона зрозуміла, що увесь цей час лежала, затамувавши подих, і він помітив це. У відчаї вона почула, як він зі скрипом відмотує новий шматок скотчу.
«Зараз або ніколи».
Кетрін наосліп потягнулася до таці з інструментами. Вона перекинула склянку з водою, і кубики льоду розлетілися по підлозі. Її пальці відчули холодну сталь. Скальпель!
Тієї миті, коли він кинувся до неї, вона замахнулася скальпелем і відчула, що лезо різонуло його шкіру.
Він з криком відсахнувся, стискаючи свою руку.
Вона вивернулась і розрізала скальпелем скотч, який стримував її ліву руку. Друга рука теж вільна!
Вона різко сіла, і зненацька їй потемніло в очах. День без води ослабив її, і вона щосили намагалася зосередитись, спрямувати лезо на скотч, яким було прив’язано її праву щиколотку. Вона різонула наосліп і відчула гострий біль. Ще один змах скальпелем – і її нога звільнена.
Вона простягнула руку, аби перерізати останній шматок скотчу.
Важкий ретрактор ударив її у скроню. Удар був такої сили, що їй з очей полетіли іскри.
Другий удар припав на щоку, і вона відчула, як тріснула кістка.
Вона не пам’ятала, як випустила скальпель.
Коли Кетрін знову прийшла до тями, її обличчя пульсувало від болю і вона не могла розплющити праве око. Вона спробувала поворушити кінцівками, але зап’ястя і щиколотки знову були прив’язані до билець ліжка. Та він ще не заклеїв їй рота. Вона могла говорити.
Він нависав над нею. Вона розгледіла плями на його сорочці. Його кров, зловтішно подумала Кетрін. Його здобич відбивалася і пролила його кров. «Йому не вдасться здолати мене так легко. Він живиться страхом, та я не покажу йому, що боюсь».