Він узяв скальпель і наблизився до неї. Хоч її серце виривалося з грудей, Кетрін лежала нерухомо, вона дивилася прямісінько йому в очі. Ніби глузувала, ніби кидала йому виклик. Вона знала, що тепер ніщо не врятує її від смерті, вона змирилась і більше не відчувала страху. Мужність приреченої. Два роки вона ховалася від світу, як поранена тварина. Два роки вона дозволяла привиду Ендрю Капри отруювати їй життя. Досить.
«Ну ж бо, ріж. Але ти все одно не переможеш. Я помру нескореною».
Він торкнувся лезом її живота, і вона мимовільно напружила м’язи. Він чекав, він хотів побачити її страх.
Та її очі кидали йому виклик.
– Ти не можеш зробити цього без Ендрю? – сказала Кетрін. – У тебе навіть не встає без нього. Це Ендрю ґвалтував. А ти стояв і дивився.
Він притиснув скальпель, розтинаючи її шкіру. Незважаючи на біль, незважаючи на перші краплі крові, по виступили з рани, вона не відводила свого погляду від його очей, не показувала йому страху, позбавляла його задоволення.
– Ти навіть не міг нікого зґвалтувати! Ні, усе мав робити твій герой Ендрю. Але не забувай, що він був невдахою.
Скальпель здригнувся у його руці. Він підняв його. Кетрін бачила його над собою, у відблисках тьмяного світла.
«Ендрю. Вся справа в Ендрю. Він його кумир. Його бог».
– Невдахою. Ендрю був невдахою, – сказала вона. – Ти знаєш, чого він приходив до мене того вечора? Він приходив благати мене.
– Ні. – Це слово було тихішим за шепіт.
– Він благав мене не виганяти його. Він молив мене. – Вона засміялась. Різкий і несподіваний звук у цьому місці смерті, що поринуло в морок. – Це було жалюгідно. Ось який він, Ендрю. Твій герой. Благав мене допомогти йому.
Він стиснув скальпель. Лезо знову торкнулося її живота, з рани витекла нова цівка крові. Кетрін насилу стримала тремтіння і крик болю. Замість цього вона продовжувала говорити, її голос був твердим і упевненим, ніби це вона тримала скальпеля.
– Він розказував мені про тебе. Ти не знав, правда ж? Він казав, що ти не міг навіть заговорити з жінкою, ось який ти боягуз. Він мусив шукати їх для тебе.
– Ти брешеш.
– Ти був для нього ніким. Простим паразитом. Черв’яком.
– Ти брешеш.
Лезо заглибилося в її шкіру і, хоч вона й стримувалась з усіх сил, з її горла вирвався стогін. «Ти не переможеш, покидьку. Тому що я не боюся тебе. Я не боюся нічого».
Вона широко розплющила очі, які горіли презирством, а він продовжував різати її тіло.
25
Ріццолі дивилася на полиці з пудингами і думала, у скількох із них уже завелися черв’яки. «Гоббз ФудМарт» був старою затхлою бакалійною крамницею, типовим сімейним бізнесом, якщо уявити, що його власники – дивакуваті чоловік із дружиною, які продають школярам зіпсоване молоко. «Чоловіком» був Дін Гоббз, старий янкі з підозріливим поглядом, який прискіпливо розглядав отримані від покупців двадцятки, перш ніж прийняти їх до оплати. Він знехотя простягнув два пенні решти і захряснув шухляду касового апарату.
– Я не слідкую, хто там що знімає в тому банкоматі, – сказав він у відповідь на питання Ріццолі. – Це банк його там почепив для зручності моїх покупців. Я не маю до нього ніякого стосунку.
– Готівку знімали в травні. Двісті доларів. У мене є фото чоловіка, який…
– Я вже казав тим копам зі штату. То було в травні. А зараз серпень. Ви думаєте, я пам’ятаю покупця, який приходив кілька місяців тому?
– Тут була поліція штату?
– Сьогодні вранці, питали про те саме, що й ви. Хіба ви, копи, не говорите одне з одним?
То виходить, що цю операцію з банкоматом уже перевіряли, але не бостонські копи, а поліція штату. Дідько, вона марнувала тут свій час.
Раптом погляд містера Гоббза метнувся до підлітка, який розглядав полиці із солодощами.
– Агов, ти. Збираєшся платити за цей «Снікерс»?
– Ем… так.
– То витягни його з кишені, чуєш?
Хлопець поклав батончик назад на полицю і миттю вилетів з крамниці.
– З тим малим завжди якісь проблеми, – буркнув Дін Гоббз.
– Ви знаєте його? – запитала Ріццолі.
– Знаю його батьків.
– А як щодо інших ваших покупців? Ви знаєте більшість із них?
– Ви бачили місто?
– Мигцем.
– Так, мигцем якраз і вистачить, щоб побачити всю Літію. Тисяча двісті людей. І нема на що подивитися.
Ріццолі вийняла фотографію Воррена Гойта. Це найновіша, яка у них була, зроблена два роки тому для його водійського посвідчення. Він дивився прямо в камеру, чоловік з вузьким обличчям, акуратно підстриженим волоссям і дивною посмішкою. Хоча Дін Гоббз уже бачив її, вона ще раз простягнула йому фотокартку.