Вона сягнула до кишені і вийняла маленький ліхтарик. Освітлюючи дорогу тонесеньким промінчиком, вона ступила крок, тоді ще один. Повітря тут було прохолодним і вогким.
Їй у носа вдарив запах крові.
Зненацька щось зачепило її обличчя і вона відсахнулась. Із полегшенням видихнула, коли зрозуміла, що то лише ланцюжок для вмикання світла, який висів над сходами. Вона підняла руку і потягнула за нього. Нічого не сталося.
Доведеться обійтися ліхтариком.
Ріццолі знову спрямувала його на сходи. Однією рукою вона освітлювала собі дорогу, а в другій міцно стискала пістолет. Після задушливої спеки нагорі повітря внизу здавалося їй ледь не крижаним, заморожувало краплинки поту, що вкривали її шкіру.
Вона спустилася донизу, її ноги відчули втрамбовану землю. Тут було ще холодніше, відчувався сильний запах крові. Повітря було густим і вогким. Тиша, непорушна, як сама смерть. Найгучнішим звуком було її власне дихання, що зі свистом виривалося з легень.
Ріццолі присвітила ліхтариком вгору і ледь не скрикнула, побачивши власне відображення. Вона стояла з пістолетом напоготові і дивилась на те, що вихоплював із темряви ліхтарик.
Скляні банки. На полиці рядочком стояли великі аптечні банки. Їй не треба було дивитися, що плавало всередині, вона й так знала.
«Його сувеніри».
На полиці стояло шість банок, на всіх були етикетки з іменами. Виявляється, жертв більше, ніж було відомо поліції.
Остання банка була порожньою, однак на етикетці уже було написано ім’я. Вмістилище чекало свій приз. Найкращий з усіх.
«Кетрін Корделл».
Ріццолі повернулась, її ліхтарик пробігся стелею, минаючи масивні колони і камені фундаменту, і різко зупинився в дальньому кінці. На стіні була якась темна пляма.
Кров.
Вона опустила ліхтарик, і світло впало прямісінько на тіло Корделл. Її зап’ястя і щиколотки були прив’язані скотчем до ліжка. На боці виблискувала свіжа, ще тепла кров. На її білому стегні виднівся червоний відбиток долоні, ніби Хірург притиснув руку, аби залишити на ній свій слід. Біля ліжка стояла таця з хірургічними інструментами. Знаряддями тортур.
«Господи, я ж могла тебе врятувати…»
Не тямлячи себе від гніву, Ріццолі посвітила ліхтариком уздовж заляпаного кров’ю тіла Корделл і зупинилася на її шиї. Вона не побачила зяючої рани, він не завдав їй смертельного удару.
Світло раптом затремтіло. Ні, не світло, це здійнялися груди Корделл!
«Вона ще дихає».
Ріццолі зірвала з її рота скотч і відчула на своїй долоні її теплий подих. Побачила, як ворушаться повіки.
«Дякувати Богу!»
Вона раділа, однак її не покидало якесь незрозуміле відчуття, що тут щось було не так. Та в неї не було часу про це думати. Вона мала витягти звідси Корделл.
Тримаючи ліхтарика в зубах, вона швиденько перерізала скотч, який утримував її руки, і нащупала пульс. Слабенький, але він був.
Та їй ніяк не вдавалося позбутися відчуття, що тут щось не те. Навіть коли вона взялася перерізати скотч на правій щиколотці Корделл, а потім потягнулася до її лівої ноги, у неї в голові безперестанно спрацьовував сигнал тривоги. Аж раптом вона збагнула, у чому річ.
Крик. Вона почула крик Корделл аж зі стайні.
Але знайшла її із заклеєним ротом.
«Він зняв скотч. Він хотів, щоб вона кричала. Він хотів, щоб я почула її крик.
Це пастка».
Її рука миттю кинулася до пістолета, який вона поклала на ліжко. Але так і не дісталася до нього.
Шматок дошки ударив її у скроню. Удар був такої сили, що Ріццолі полетіла обличчям на землю. Вона спробувала звестися на коліна.
Він знову замахнувся дошкою і вдарив її у бік. Вона почула, як тріснули ребра, і зі свистом видихнула. Перекотилася на спину, але біль був такий нестерпний, що вона не могла вдихнути і відчула, що задихається.
Він увімкнув світло, однісіньку лампочку, що розгойдувалась у неї над головою.
Він навис над нею, у скупому світлі його обличчя було темним овалом. Хірург дивився на свою нову здобич.
Ріццолі перекотилась на свій неушкоджений бік і спробувала відштовхнутися рукою від землі.
Він копнув її руку, і вона знову впала на спину, приземлившись на свої поламані ребра. Вона скрикнула від страшного болю і більше не могла поворухнутися. Навіть тоді, коли він наблизився до неї. Навіть тоді, коли побачила, як він заніс дошку для наступного удару.