– Може, це символізує право власності. Ніби собака, який мітить свою територію. А він використовує прикраси, щоб позначати своїх жертв.
– Ні, не те. – Мур узяв пакет із кулоном і зважив його на долоні, ніби це могло допомогти йому розгадати цю загадку.
– Головне, що ми визначили його схему, – додала Ріццолі. – Тепер ми точно знатимемо, що шукати на наступній сцені злочину.
Він глянув на неї.
– Ви щойно знайшли відповідь на запитання.
– Тобто?
– Він позначає не жертв. Він позначає сцени злочину.
Ріццолі на мить розгубилась, та одразу ж збагнула, у чому полягає різниця.
– Господи. Позначаючи сцену злочину…
– Це не сувенір. І не символ права власності. – Мур відклав кулон – золоту прикрасу філігранної роботи, яка торкалася шкіри двох убитих жінок.
Ріццолі здригнулася.
– Це візитна картка, – тихенько сказала вона.
Мур кивнув.
– Хірург говорить з нами.
«Місце сильних вітрів і небезпечних припливів.
Так Едіт Гамільтон у свої книзі „Міфологія“ описує грецький порт Авліду. Тут лежать руїни стародавнього храму Артеміди, богині полювання. Саме в Авліді зібралися тисячі чорних грецьких кораблів, готових виступати на Трою. Але дув північний вітер, і кораблі не могли вийти в море. День за днем вітер не вщухав, і грецькі воїни під проводом царя Агамемнона сердились і ремствували. Провидець розкрив причину несприятливих вітрів: богиня Артеміда розлютилася на Агамемнона за те, що він убив одну з її улюблених тварин, білого зайця. Тож вона не дозволить відплисти грецьким кораблям, доки Агамемнон не принесе їй жахливу жертву – свою дочку Іфігенію.
І він послав по Іфігенію, сказавши, що готує для неї пишне весілля з Ахіллесом. Дівчина не знала, що йде назустріч своїй смерті.
Ті шалені північні вітри не дули того дня, коли ми з тобою гуляли берегом моря поблизу Авліди. Погода була спокійною, вода скидалася на смарагдове скло, а пісок під нашими ногами був гарячим, як білий попіл. Ох, як ми заздрили грецьким хлопчиськам, які босоніж бігали по обпаленому сонцем берегу! Хоча пісок обпікав нашу білу непризвичаєну шкіру, ми отримували від цього задоволення, ми хотіли бути схожими на тих хлопчиськів із зашкарублими ступнями. Мозолі з’являються тільки через біль і довгу ходьбу.
Увечері, коли повітря трохи охололо, ми пішли до храму Артеміди.
Ми походжали поміж довгими тінями і наблизились до вівтаря, на якому принесли в жертву Іфігенію. Дівчина молила, вона кричала: „Батьку, пощади!“ – та воїни тягли її до жертовника. Розтягнули на холодному камені, підставили її білу шию під ніж. Давньогрецький драматург Еврипід пише, що солдати Атрея та всі інші грецькі воїни опустили голови, вони не хотіли бачити, як проллється невинна кров. Не хотіли бачити того жахіття.
Ех, а я би подивився! І ти теж. Та ще й із захватом.
Я уявляв мовчазне і похмуре воїнство. Чув, як б’ють у барабани, але то не весела мелодія весільної церемонії, а похмурий похоронний марш. Бачив процесію, що повільно рухалася до місця жертвопринесення. Дівчину, білу, як лебідь, оточену солдатами і жерцями. Барабанний бій стихає.
Вона кричить, а вони тягнуть її до вівтаря.
У моїй уяві ніж у руці стискає сам Агамемнон, бо інакше яке це жертвоприношення, якщо сам не проллєш кров? Я бачу, як він підходить до вівтаря, на якому лежить його дочка, її ніжне тіло у всіх на виду. Вона благає пощадити її, та все марно.
Жрець хапає дівчину за волосся і виставляє її шию. Під білою шкірою пульсує артерія, ніби позначає ціль для ножа. Агамемнон стоїть біля своєї дочки і дивиться на обличчя, яке він так любить. У її жилах тече його кров. У її очах він бачить свої. Розрізавши їй горло, він уб’є частину себе.
Агамемнон заносить ножа. Солдати стоять, безмовні й скам’янілі, наче статуї серед дерев священного гаю. Артерія на шиї дівчини пульсує все швидше.
Артеміда вимагає жертви, і він мусить її принести.
Він притискає лезо до шиї дочки і робить глибокий надріз.
Виривається фонтан червоної крові, гарячим дощем падає на його обличчя.
Іфігенія досі жива, її очі закотилися від жаху, а кров усе рине з її шиї. У людському тілі міститься п’ять літрів крові, тож треба трохи часу, щоб такий об’єм вилився з однієї розрізаної артерії. Поки серце не зупинилося, кров продовжує текти. Протягом кількох секунд, може, хвилини, чи й навіть довше, мозок ще працює. Кінцівки судомно смикаються.